Укладка ламината на пол. Быстрая укладка ламината своими руками видео. Укладка ламината по диагонали. Пробковое покрытие для пола. Качественная укладка пробкового пола. Пробковый пол плюсы и минусы. Смеси для выравнивания пола. Быстрое выравнивание бетонного пола. Выравнивание пола стоимость. Самоделки для дома. Лучшие самоделки для дома своими руками. Полезные самоделки для дома. Как обустроить кухню. Как обустроить маленькую кухню быстро. Как обустроить кухню фото. Как открыть свой магазин. Хочу открыть магазин с большим капиталом. Сколько стоит открыть магазин. Диван своими руками. Как сделать диван своими руками для дома. Диван своими руками чертежи. Дизайн маленькой кухни. Красивый дизайн интерьера кухни фото. Малогабаритные кухни дизайн.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Вчення Арістотеля про риторику

Категорія: Реферати | Неділя, 08 грудня 2013, 16:16 | Перегляди: 2874 |

Арістотель портретРеферат на тему: 

Арістотель – основоположник античної риторичної науки

Зміст

Вступ
Основна частина
1. Риторика – мистецтво переконання
2. Арістотель – основоположник античної риторичної науки
3. Вчення Арістотеля про риторику
Висновок
Список літератури 

Предмет: Риторика
Кількість сторінок: 15 сторінок
Ціна роботи: безкоштовно
Автор роботи: Віталіна Севрук

Вступ

  У 60-х роках ХX століття пожвавилось зацікавлення дослідників риторикою. Продовжують формуватись нові та перспективні напрями міждисциплінарних досліджень тексту, техніки мови. Інтеграція риторики в сучасну науку визначає переосмислення цілей, завдань та її ролі в епоху масових комунікацій. Різні течії у мовознавстві не просто потіснили традиційну риторику, а значно використали та в деякій мірі поглинули її проблематику (це стосується стилістики, поетики, лінгвістики). Так, Р. Барт підкреслює, що нова лінгвістика є “наступницею риторики”. 

 

  У сучасних умовах відроджується теоретична риторика Арістотеля та його послідовників. Антична теорія мовного впливу результативно використовується в лінгвістичних, семіотичних, соціологічних, психологічних дослідженнях.

         Риторика являє собою багато операцій над мовою та відображає деякі її властивості. Риторика (від грец. rhtorich) – учення про ораторське мистецтво, теорію красномовства – виникла у Стародавній Греції в V–IV ст. до н. е. Із античних часів риторика не розглядається однозначно. Суперечливість між теорією риторики й дидактичною риторикою породила два розуміння предмета й дві різні традиції. 

        Насамперед риторика − це наука лінгвістична, тобто мовознавча, більше того − живомовна. Риторика універсальна, вона потрібна в усіх галузях професійного навчання, в усіх сферах суспільного життя, бо немає суспільства без мови. Актуальність риторики як лінгвістичної науки зумовлюється універсальністю й феноменальністю самої мови, адже мова підносить людину над світом природи, виділяє її як інтелектуальний феномен, який здатний пізнавати, освоювати і творити світ. Мова дає можливість людині реалізувати себе як духовну особистість, ідентифікуватися з власним «я», з колективом, суспільством, нацією. 

Основна частина

1.Риторика – мистецтво переконання.

  Сучасна риторика як наука переконання засобами мови виходить далеко за межі публіцистичних промов. Вона має широке застосування в найрізноманітніших ситуаціях мовного спілкування як усього соціуму, так і окремих мовців. Риторичне слово здавна вживається не тільки в суді, політиці чи офіційних сферах. Без риторики тією чи іншою мірою не може обійтися ні проповідник, ні викладач, ні державний діяч, ні юрист, ні бізнесмен. Чим більше розвинене суспільство, тим більше в ньому цінується вміння володіти словом. Недаремно ж у народі здавна живе вислів «золоте слово». Отож, правду казав старогрецький філософ Аристотель, що дар мовлення має характер загальності й виявляється у найрізноманітніших обставинах.

Арістотель, представник філософської теоретичної риторики, у праці “Риторика” підкреслював: “Риторика – це мистецтво відповідне діалектиці, оскільки обидві вони стосуються таких предметів, знайомство із якими може деяким чином вважатися загальним досягненням всіх і кожного… як і діалектика має відношення до всіх сфер і в кожному даному випадку знаходить способи переконання” .

     Арістотель визначає риторику як здатність знаходити певні переконання відповідно до кожного конкретного предмета. Виділяють три види переконань, що даються мовою: залежно від характеру того, хто говорить; від настрою слухачів; від самої мови. Концепція риторики як науки про переконання, про форми й методи мовного впливу на аудиторію розроблялись Ісократом, Цицероном. Основне завдання оратора й суть риторики – переконання. 

            Риторика є складовою частиною філософії (як етика, логіка, естетика). Вона є практичною філософією – філософією життя та спілкування. Це наука про закони мисленнєво-мовленнєвої діяльності, що дозволяють людині вдосконалювати мислення, мову і поведінку. 

         Риторична культура формує:

культуру мислення (самостійність, самокритичність, глибину, гнучкість, оперативність, ерудицію); 

культуру мовлення (правильність, ясність, виразність, точність, стислість, експресивність); 

культуру поведінки (ввічливість, тактовність, коректність, доброзичливість); 

культуру спілкування (повагу до співрозмовника, управління аудиторією, відповідальність за своє слово, риторичний вчинок, толерантність).

      Своєрідність риторики полягає в тому, що вона – комплексна наука, має багаторівневе пересічення із іншими науками (логікою, психологією, лінгвістикою, педагогікою, етикою, сценічною майстерністю). “Риторика – це не просто сума різних змістовних компонентів, а наука, яка інтегрує в себе необхідні знання” логіка, і риторика розглядалися як певний завершальний етап підготовки справжнього мислителя й суспільного діяча. При цьому риторика часто займала більш високу позицію порівняно з логікою. Адже вміння переконувати є певним практичним застосуванням мудрості. У Давній Греції й до Арістотеля ораторське мистецтво було досить розвинутим саме у його практичній частині.

        Можна згадати, наприклад, педагогічну діяльність софістів, більшість з яких вчили молодь саме мистецтву виголошення промов. Заслуга ж Арістотеля полягала насамперед, у тому, що він спробував дослідити наукові основи ораторського мистецтва.

2.Арістотель – основоположник античної риторичної науки.

   Сімнадцятирічним юнаком прибув Арістотель з Македонії до Афін і вступив до Академії Платона, де й пробув аж до смерті Платона — двадцять років. Потім заснував власну школу у гаю Аполона Лікейського, яка стала називатися Лікей (пізніше ліцей). Заняття Арістотель проводив зі слухачами, прогулюючись у затінку дерев, тому його учнів називали перипатетиками. Вони залишать помітний слід в античній філософії. Зокрема, їхні думки аналізуватиме найзначніший римський оратор і ритор, філософ і письменник Марк Туллій Цицерон у «Тускуланських бесідах».

       Риторична діяльність Арістотеля (384—322 pp. до н. е.) відрізнялася від риторики його попередників, зокрема і Платона, тим, що він вивів загальні закони красномовства, створив теоретичне вчення про принципи досягнення прекрасного у сфері мовотворчості. Врахувавши досягнення попередників, Арістотель запропонував систему вимог до поетичного твору, до ораторської (античної) прози.

       Риторичне вчення Арістотеля викладене у двох трактатах: «Риторика», або «Про мистецтво риторики», що складається з трьох книг, і «Поетика». Арістотель вважав, що коріння насолоди, яку одержуємо від оратора, не в чуттєвому задоволенні від словесної гри оратора, а в пізнавальних та інтелектуальних потребах. Те, що говоримо, має бути розрахованим на слухача і сказано правильно і до того ж несподівано. Оцінюючи риторику з погляду логіка,      

       Арістотель вважав головним у риториці пошук доказів, способів переконань. Для цього необхідно навчитися складати переконливі умовиводи — ентимеми, або риторичні силогізми. Вирішальними у цьому ланцюжку пошуків є діалектика (рух думки і слова, розвиток) і критерій істинності.

Арістотель скеровував увагу риторів і ораторів на такі чинники:

предмет риторики;

позу оратора;ї

очікування емоції;

стиль промови.

       У першій книзі «Риторики» розглядається предмет риторичної науки у системі інших наук, називаються три види (роди) промов: 

•дорадчі, або політичні; 

•епідейктичні, або урочисті; 

•судові.

    Дорадчі промови радять щось прийняти або відхилити, судові — звинуватити або виправдати, епідейктичні — хвалять або гудять. У всіх своя мета: у політичних (дорадчих) промовах — користь або шкода: вони спонукають до кращого або закликають до гіршого. В урочистому красномовстві може бути прекрасне й ганебне, у судовому — справедливе і несправедливе.

      Цікавим є спостереження Арістотеля над темпоральними ознаками промов: дорадчі промови кличуть у майбутнє, судові повертають позовників у минуле, епідейктичні промови завжди звучать у теперішньому часі.  Досвід дорадчих ораторів античності є корисним і для сучасних політичних оглядачів (коло проблем, прийомів тощо).

      Особливе місце в теорії риторики Арістотеля належить моральності, зокрема в епідейктичному красномовстві: «Всі оратори, як ті, що проголошують хвалу чи хулу, так і ті, що вмовляють або відмовляють, а також ті, що звинувачують чи виправдовують, не тільки намагаються довести що-небудь, а й стараються показати велич і нікчемність добра чи зла, прекрасного чи ганебного, справедливого чи несправедливого».

    На думку Арістотеля, в епідейктичній промові похвала за певні діяння спонукає діяча до нових, ще більших і кращих, благородних діянь, і ця похвала є ніби порадою іншим брати приклад з по­хваленого. В цьому великий педагогічний сенс риторики Арістотеля: «Похвала і порада схожі своїм видом, тому що те, що при наданні поради може служити повчанням, те саме робиться похвалою... так що, коли ти хочеш звалити щось, подивись, що би міг порадити... Якщо ти не знаходиш, що сказати про людину саму по собі, порівняй її з іншими, як це робив Сократ... Слід порівнювати з людьми знаменитими, тому що, якщо вона виявиться кращою від людей, достойних поваги, її достоїнства від цього виграють. Справедливе перебільшення вживається при похвалах, тому що похвала має справу з поняттями вищості, а вищість належить до числа речей прекрасних».

       «Родзинкою» Арістотелевої теорії риторики, як того й треба було сподіватися від «найуніверсальнішого розуму античності» (Ф. Енгельс), була орієнтація на інтелектуальну насолоду, яку оратор має викликати у слухачів. Саме цим пояснюються численні роздуми та поради, які висловив Арістотель щодо пошуку способів переконань і доказів, композиції промов (диспозиції) та стилю мовного вираження і проголошення промов (елокуції). 

        Основним критерієм істини і блага є об'єктивно існуюча і пізнавана реальність: «Загальним законом я називаю закон природний. Є щось справедливе і несправедливе в природі, спільне для всіх, визнаване таким усіма народами, навіть якщо між ними немає ніякого зв'язку і ніякого погодження стосовно цього».

        Виділяючи такий важливий у судових промовах прийом переконань, як показання свідків, Арістотель поділяє їх на нові і давні свідчення. До нових належать свідчення звичайних судових свідків. Під давніми розуміються «вироки поетів та інших славних мужів, вироки, що є загальновідомими».   Як «давні» свідки залучаються до суду приказки, прислів'я, народні легенди, тобто весь морально-етичний досвід суспільства, як сказали б нині, культурний дискурс нації.

     3.Вчення Арістотеля про риторику.

Арістотель був учнем Платона, чимало його думок про риторику він розвинув та узагальнив, але розходився з Платоном в одному дуже суттєвому питанні — про відношення словесного мистецтва до знання, до пізнання. Платон вважав, що «всі хороші епічні поети складають свої прекрасні поеми лише в стані натхнення й одержимості; так само і хороші поети... в отупінні творять свої прекрасні піснеспіви; ними оволодівають гармонія і ритм, і вони стають вакхантами і одержимими...», а отже, джерело мистецтва ірраціональне, і відокремлював мистецтво від практичного пізнання світу. Арістотель же цінував у мистецтві не прекрасні незрозумілі чари, а інтелектуальне задоволення, насолоду ясності, пізнання і подивування, що йде від знання.

     Майстерність риторики Арістотель вбачав у трьох видах засобів переконання:

а) логічні докази; 

б) моральні докази (довіра до оратора); 

в) емоційні виливи. 

      Емоційні виливи він розглядає у другій книзі «Риторики», пояснюючи виникнення гніву і милосердя, страху і ненависті, сорому й заздрості та вказуючи, яким способом ці почуття можна збудити у слухачів: ми тоді співчуваємо людям, якщо з ними трапляється щось таке, чого ми для себе боїмося.

        Арістотель сприймав риторичні прикраси тільки в єдності зі змістовим наповненням: «Той стиль і ті ентимеми бувають вишуканими, які швидко повідомляють нам знання». До таких ентимем (силогем) Арістотель відносив насамперед метафори, вважаючи, що вони потребують гнучкості розуму, містять у собі загадку і при найменших зусиллях з боку оратора та слухачів повідомляють максимум нових знань.

Арістотель цінував пізнавальний і педагогічний характер риторики. Для нього кращим навчанням були не дидактика і повчання, а стимулювання роботи розуму, яке могла надавати йому риторика і цим викликала приємні почуття. Арістотель любив ті тропи і фігури, які могли напружувати думку, які треба було розгадувати, і такими вважав порівняння, дотепи. Вони дають миттєве, несподіване осяяння: «І порівняння — (свого роду) метафора... Порівняння корисне і в прозі, але рівно, тому що воно поетичне». «Дотепність більшою мірою також досягається через метафору і завдяки обману».

        Обережно ставився Арістотель до іронії та гіперболи, бо їх можна використовувати лише в окремих конкретних випадках. Цікавими є думки Арістотеля про ритм ораторської прози. Якщо ритм буде метричним, то не переконуватиме і відволікатиме від суті проголошуваного. Якщо ж не буде ритму, то не буде й відчуття межі, а все, що не має меж, є неприємним і незрозумілим.

      Арістотель висловив свою думку і про таку «горгієвську» фігуру, як період, спочатку називаючи його складом («слогом»): «...склад може бути нанизувальним і неперервним завдяки сполучникам, якими є зачини дифірамбів, або сплетеним і схожим на строфи і антистрофи давніх поетів. 

       Нанизувальний склад — старовинний [...]. Я називаю його «нанизувальним», тому що він сам у собі не має ніякого кінця, поки не закінчиться предмет викладу. Він неприємний через відсутність межі, адже всім хочеться бачити кінець [...]. Таким є склад нанизувальний, а склад сплетений складається з періодів. Періодом я називаю уривок, що має в собі самому свої початок і кінець і добре видиму протяжність [...]. Треба також, щоб думка завершувалася з періодом, а не розрубувалася». З періодом пов'язані і думки про фігуру колон як частину синтаксичного періоду: «Період або з колон, або простий. Той, що складається з колон, є висловленням завершеним, розчленованим, але розголошуваним на одному диханні, не будучи розчленованим, але цілим. 

   Колон — один із двох його членів. Простим же я називаю період, що складається з одного колона. Ні колонам, ні періодам не можна бути ні куцими, ні розтягненими. Адже короткість часто змушує слухача спотикатися: справді, коли той ще тягнеться вперед, тією мірою, межа якої в ньому самому, але буває насильно зупинений, він неминуче спотикається через перепону. Довготи ж примушують його відставати...».

      Щодо загальної характеристики стилю, то Арістотель називав дві протилежні ознаки: ясність як основну ознаку гарного стилю в єдності з граматичною правильністю та холодність як неприродну, надуману, переобтяжену велеречивість. «.. .Достоїнство складу — бути ясним; доказ тому — якщо мова не доводить до ясності, вона не робить своєї справи».

       «Холодність» стилю виникає з кількох причин: через складні слова, слова-прикладки, довгі, часті і несучасні епітети, тому що вони створюють неприродність стилю. Про «холодність» творів одного автора (Алкідаманта) Арістотель писав: «Він користується епітетами не як приправою, а як їжею, настільки вони в нього часті, перебільшені, впадають в око. Ті, хто недоречно вводять у мову поетичні звороти, роблять стиль смішним, холодним і неясним через багатослів'я .. .і метафори бувають недоречними: одні через те, що смішні.., інші через урочистість і трагізм; вони бувають неясні, якщо запозичені від далеких предметів». 

     Увага до ясності викладу, виразності слова, що здатні викликати у слухачів інтелектуальну насолоду, були основою розуміння гарного стилю за Арістотолем. Риторика пізніших часів, як і стилістика, не могла заперечити основних положень риторичного вчення Арістотеля.

Висновок.

  „Риторика” Арістотеля – це найвпливовіший риторичний текст, створений за останні два з половиною тисячоліття. Арістотель поділив риторику на дві основні сфери: 

публічне мовлення;

логічні дискусії. 

Риторика ж – це термін, який позначає засоби переконування в усіх сферах. За Арістотелем, є три способи переконання:

•Етос – особистий характер промовця.

•Пафос – збурення емоцій слухачів.

•Логос – аргументи промови чи тексту.

Основоположник античної риторичної науки Арістотель виділяв три основні роди (типи) промов:

-Законодавча – переконує.

-Юридична – звинувачує або захищає. 

-Панегірична (епідейктичні) – присвячує або ганьбить.

Це означало, що на той час риторична практика вже нагромадила достатній досвід для диференціації і класифікації промов та систематизації засобів досягнення заданого ефекту від них. 

      Арістотель вважав, що метою дорадчої промови є користь, добро, благо. Благом є те, що відповідає вказівкам розуму, до чого прагнемо. Для людини благом є те, на що вказує її розум в кожному окремому випадку. Наявність блага робить людину спокійною і самозадоволеною, «воно є щось самодостатнє». 

      Арістотель (384-322 рр. до н.е.) займав нейтральну позицію в оцінці риторики і розглядав її не як “чисте” мистецтво, мистецтво заради мистецтва, а як уміння захистити себе і допомогти торжеству справедливості. Його трактат “Риторика” у трьох книгах містить наукові основи риторики, формулювання основних завдань, принципів і прийомів мистецтва красномовства. 

       Так, у третій книзі “Риторики” Арістотель розглядає проблеми ораторського стилю, зокрема питання про його значення, різницю між поетичним та ораторським стилями, вживання синонімів, омонімів, епітетів, метафор, складних слів, незвичних виразів та інших мовних засобів, властивості стилю, складний та періодичний стиль тощо. 

    Отже,  Арістотель є справжнім реформатором риторики, який написав спеціальний твір "Риторика" (у трьох книгах) — перше наукове обгрунтування всіх попередніх висновків і спостережень. За Арістотелем, риторика — це "здатність знаходити можливі способи переконання відносно кожного даного предмета".

У цій праці знайшли своє обгрунтування:

— загальні принципи риторики (ритор має твердо знати, хвалить чи ганить він якісь речі);

— особистість оратора, специфіка його аудиторії (молодь, літні люди тощо);

— техніка, спосіб висловлювання думки ритора (пафос промовця, гумор);

— правдоподібність як основна умова викладу подій.

        Арістотель вперше відокремив поетику від риторики, встановивши відмінність між поетично-образним словом і словом риторичним. Він стверджував, що кожна людина мусить уміти красномовно захистити себе й допомогти справедливості.

      Риторична діяльність Арістотеля  (384−322 рр. до н. е.) відрізнялася від риторики його попередників тим, що він вивів загальні закони красномовства, створив теоретичне вчення про принципи досягнення прекрасного у сфері мовотворчості. Врахувавши досягнення попередників, Арістотель запропонував систему вимог до поетичного твору, до ораторської (античної) прози.

    Риторичне вчення Арістотеля викладене у двох трактатах: „Риторика” (або „Про мистецтво риторики”, що складається з трьох книг) і „Поетика”. Арістотель вважав, що коріння насолоди, яку одержуємо від оратора, не в чуттєвому задоволенні від словесної гри оратора, а в пізнавальних та інтелектуальних потребах. Те, що говоримо, має бути розрахованим на слухача і сказано правильно і до того ж несподівано. Арістотель вважав головним у риториці пошук доказів, способів переконань. Вирішальними у цьому ланцюжку пошуків є діалектика (рух думки і слова, розвиток) і критерій істинності.

 Арістотель скеровував увагу риторів і ораторів на такі чинники:

предмет риторики;

позу оратора;

очікування емоції;

стиль промови.

      Особливе місце в теорії риторики Арістотеля належить моральності. „Всі оратори, як ті, що проголошують хвалу чи хулу, так і ті, що вмовляють або відмовляють, а також ті, що звинувачують чи виправдовують, не тільки намагаються довести що-небудь, а й стараються показати велич і нікчемність добра чи зла, прекрасного чи ганебного, справедливого чи несправедливого”.

    Майстерність риторики Арістотель вбачав у трьох видах засобів переконання:

 а) логічні докази; 

б) моральні докази (довіра до оратора); 

в) емоційні впливи.

  Войовничий і практичний Стародавній Рим холодно сприймав грецький культ краси в усьому, тому, продовжуючи з II ст. до н. е. виробляв свій ораторський ідеал. Політична система цієї могутньої імперії потребувала практичного красномовства в сенатських дебатах.  

Список літератури:

1.Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Риторика. Львів, «Світ», 2001.

2.Аристотель. Риторика // Аристотель. Этика. Политика. Риторика. Поэтика. Категории. – Минск, 1998.

3.Вандишев В. М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять: Навч. посіб. — К., 2003.

4.Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи. РнД, 1999.

5.Гольдин В.Е. Речь и этикет М., «Просвещение», 1983.

6.Доценко Е.Л. Психология манипуляций. М., 2000.            

7.Михальская А.К. Русский Сократ. М., « Академия»,1996.

8.Сагач Г. Риторика. К., 2001.

9.Сопер П. Основы искусства речи. РнД, 1995.

10.Філософія. Світ людини.К., «Либідь», 2003.

11.Флоренский П. У водоразделов мысли. Соб.соч. Т.2. – М, 1990. 

12.Хамитов Н. Философия человека: от метафизики к метаантропологии.К.-М., 2002.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: