Снять квартиру посуточно. Быстро снять посуточно квартиру в казани. Снять однокомнатную квартиру посуточно. Помощь в получении ипотеки. Удобное получение ипотеки в сбербанке. Что нужно для получения ипотеки. Отопление частного дома. Как сделать отопление частный дом схема. Частный дом монтаж отопления. Восстановление жесткого диска. Быстрое восстановление информации с жесткого диска. Восстановление данных жесткого диска программа. Кредит с плохой историей. Быстрые кредиты онлайн с плохой историей. Срочный кредит с плохой историей. В какой сервер играть в WOW. Топ world of warcraft серверы. Wow серверы pandaria. Круглопалочный станок чертежи. Круглопалочный станок купить дешево. Самодельный круглопалочный станок. Кредит на покупку квартиры. На долго взять кредит на квартиру. Кредит на покупку квартиры.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Антигіпертензивні засоби

Категорія: Реферати | Неділя, 31 січня 2016, 16:57 | Перегляди: 1641 |

 Реферат на тему: "Антигіпертензивні засоби" антигіпертензивні засоби

ЗМІСТ:

ВСТУП

1. Класифікація  антигіпертензивних  засобів.

2.Застосування комбінованих антигіпертензивних засобів.    

3Характеристика окремих антигіпертензивних засобів.

Висновок.

 Список літератури.

Вступ

 Складно знайти таке захворювання, яке уражувало б щонайменше кожного четвертого жителя України. Але сказане повною мірою стосується артеріальної гіпертензії, яка з часом спричинює розвиток у хворого інфаркту міокарда або інсульту мозку, призводячи, таким чином, до інвалідизації та зменшуючи тривалість життя в середньому на 10–15 роківХвороби серцево-судинної системи займають провідне місце в структурі загальної захворюваності населення, а гіпертонічна хвороба є однією із самих розповсюджених форм серцево-судинної патології. 

При безсумнівній користі немедикаментозних засобів лікування, найбільші успіхи досягнуті завдяки саме медикаментозній терапії, в основі якої є регулярний прийом пероральних антигіпертензивних засобів в амбулаторних умовах. Підвищення АТ здійснюється за рахунок численних патогенетичних механізмів. Це обумовлює існування багатьох класів антигіпертензивних засобів, дія яких відбувається за рахунок впливу на різні ділянки патогенезу.

          Сьогодні на фармацевтичному ринку України присутні майже всі сучасні антигіпертензивні засоби. Більшість з них виробляються за кордоном, що суттєво впливає на ціну і робить їх недоступними для більшості громадян України.

        Налагодження виробництва сучасних антигіпертензивних засобів в Україні є важливим завданням, це  сприятиме зменшенню частки хворих на АГ, які регулярно лікуються, оскільки вітчизняні лікарські засоби набагато дешевші за імпортні. 

       Доцільність лікування АГ уже давно ні в кого не викликає сумніву. Результати проведених останнім часом багатоцентрових досліджень переконливо довели, що антигіпертензивна терапія значно знижує ризик розвитку інсульту, серцевої недостатності та ІХС.  За останні 25 років застосування препаратів, які ефективно знижують підвищений АТ, дало змогу сформулювати вимоги до оптимального антигіпертензивного засобу:

-         знижувати АТ в усіх хворих і бути ефективним при використанні всередину;

-         не спричинювати виражених побічних токсичних ефектів;

-         діяти протягом 24 год і не бути причиною постуральної гіпотензії;

-         не пригнічувати скоротливість міокарда і не призводити до розвитку толерантності до препарату; не затримувати в організмі натрій і не взаємодіяти з іншими ліками;

-         сприяти зворотному розвитку органних порушень (гіпертрофії лівого шлуночка, нефроангіосклерозу, уражень сітківки).

       Завдяки цим вимогам фахівцям вдалося виділити декілька груп антигіпертензивних препаратів першої лінії, до яких на сьогодні належать: діуретики, блокатори b-адренорецепторів, антагоністи кальцію, інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністи ангіотензинових рецепторів, блокатори a1-адренорецепторів.

1. Класифікація  антигіпертензивних  засобів.

     Результати клінічних досліджень показали, що всі класи антигіпертензивних засобів, рекомендовані Європейським кардіологічним товариством та Товариством з АГ (2003), Об'єднаним національним комітетом США (7-й перегляд, 2003) та Українським кардіологічним товариством (2004) як препарати першої лінії в лікуванні АГ, практично однаково мірою знижують артеріальний тиск.

Добре відомо, що до таких груп медикаментозних засобів належать:

— діуретики;

— бета-блокатори;

— інгібітори повільних кальцієвих каналів;

— інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту;

— антагоністи ангіотензинових рецепторів І типу.

      Проте доведено, що монотерапія антигіпертензивними препаратами ефективна лише у 30–50 % пацієнтів із м'якою АГ. Під час призначення другого препарату адекватний контроль АТ досягається вже у 70 % хворих, а при призначенні третього — у 90 % випадків.

         У великих клінічних дослідженнях досягти цільового зниження АТ вдавалося лише при застосуванні комбінації з двох та більше препаратів.. При цьому відсоток хворих, яким необхідно призначати комбіноване лікування, залежить від вихідного рівня АТ.  У дослідженнях хворих із супутнім цукровим діабетом переважна більшість пацієнтів отримувала як мінімум 2 препарати, а при діабетичній нефропатії для досягнення цільового рівня АТ знадобилось у середньому вже 3,2 антигіпертензивних засоба.

         Виходячи з цього, Європейське кардіологічне товариство та Товариство з АГ (2003) рекомендують розпочинати лікування відповідно до вихідного рівня АТ та наявності ускладнень або з низької дози одного антигіпертензивного препарату (монотерапія буде ефективнішою у хворих із АГ 1-го ступеня), або низькодозової комбінації. Якщо монотерапія у низькій дозі недостатньо ефективна, наступним кроком може бути:

— збільшення дози препарату (виправдане тільки при доведеному зростанні антигіпертензивного ефекту без суттєвого підвищення частоти побічних ефектів);

— заміна препарату на інший клас (у разі відсутності антигіпертензивного ефекту або розвитку непереносимості);

— проте найбільш прийнятним є приєднання іншого препарату, тобто комбінована терапія.

         Слід зазначити, що початковий вибір тактики лікування є украй важливим для подальшої долі хворого. Вдале призначення препаратів обумовлює високий ступінь прихильності пацієнта до лікування, невдале означає відсутність контролю АТ та подальше прогресування хвороби. Інститут кардіології активно співпрацює з вітчизняною фармацевтичною промисловістю. За час виконання Програми кількість антигіпертензивних препаратів, що виробляються в Україні, суттєво зросла.    

     Налагоджено виробництво інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) — каптоприлу, еналаприлу, лізиноприлу, антагоністів кальцію — форидону, ніфедипіну, у тому числі рідкої його форми (Фармадипіну), яка з успіхом може застосовуватися для термінового зниження АТ. Вітчизняна фармацевтична промисловість випускає верапаміл, гідрохлортіазид, індапамід, клофелін. Проте, серед вітчизняних антигіпертензивних препаратів все ще переважають короткодіючі ліки.    

            Препаратів тривалої дії, комбінованих форм випускається недостатньо. Пройшов клінічну апробацію і рекомендований до виробництва і застосування в Україні комбінований препарат Тонорма (складові частини якого — атенолол, ніфедипін та гідрохлортіазид), налагоджено виробництво комбінованого препарату лізиноприлу та гідрохлортіазиду (Ліпразид).    

       Найближчим завданнями науки є активація роботи щодо створення сучасних антигіпертензивних засобів, таких як b-адреноблокатори з вазодилатуючими властивостями, антагоністів кальцію пролонгованої дії, у тому числі третього покоління, нових інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензинових рецепторів і a-адреноблокаторів.

     Таким чином, сучасні вимоги до антигіпертензивних засобів повинні включати поєднання додаткових позитивних механізмів дії з антигіпертензивним ефектом. З усіх відомих антигіпертензивних засобів інгібітори АПФ найбільшою мірою відповідають указаним вимогам.

       Серцево-судинні захворювання в наш час є причиною кожного третього випадку смерті у світі. Артеріальна гіпертензія — неінфекційна епідемія ХХ–ХХІ ст. Це захворювання вважається однією з основних причин смертності й інвалідизації населення в працездатному віці. У зв'язку з цим лікування АГ має велике медичне та соціальне значення. За статистичними даними 2005 р., в Україні на артеріальну гіпертензію страждає близько 30 % дорослого населення. При АГ підвищується вірогідність раптового виникнення дисфункції ендотелію, порушення функції нирок, атеросклерозу та пов'язаних з цим захворювань. Ризик розвитку серцево-судинних захворювань і смертність безпосередньо залежать від рівня артеріального тиску.

       Довготривалі спостереження показали, що в найбільш працездатному віці (39–59 років) відмічається високий ризик розвитку гіпертонічної хвороби. Найчастіше артеріальна гіпертензія розповсюджена у старших вікових групах. Серед молодих людей поширеність АГ нижча, однак чим раніше вона розвивається, тим значніше впливає на тривалість життя, зменшуючи її, при цьому найгірший прогноз спостерігається в осіб з найбільш високими цифрами артеріального тиску. Навіть невелике підвищення артеріального тиску суттєво підвищує ризик розвитку ускладнень.

      Комітет ВООЗ у 1996 році визнав, що в Росії та Україні спостерігається висока частота ускладнень АГ (мозкові інсульти, інфаркти, серцева недостатність). Все це стало підставою для створення в Україні Національної програми по боротьбі з АГ.

Хворі з підвищеним артеріальним тиском мають вищий ризик розвитку ускладнень з фатальними і нефатальними наслідками, внаслідок чого збільшується загальна смертність у 5 разів, а смертність від серцево-судинних захворювань — у 3 рази. Щорічно від ускладнень АГ вмирає до 4 млн осіб у розвинутих країнах. Тому зараз необхідний безперервний пошук нових форм і методів профілактики і лікування артеріальної гіпертензії.

      Ефективна антигіпертензивна терапія є одним з найважливіших чинників зниження серцево-судинного ризику, у тому числі розвитку інсульту, інфаркту міокарда та серцево-судинної смертності. Вивченню питань патогенезу, клініки й лікування гіпертонічної хвороби приділяється велика увага. Зменшення ризику безпосередньо корелює зі ступенем зниження артеріального тиску.

    Одним з важливих механізмів формування гіпертонічної хвороби, через який реалізуються пресорні реакції, є симпатоадреналова система. Підвищення симпатичного тонусу в таких хворих призводить до прискорення ритму, підсилення скорочувальної функції міокарда, підвищення венозного тонусу та збільшення притоку до серця, звуження артеріол і підвищення споживання кардіоміоцитами кисню.

     Одним з ключових механізмів регуляції артеріального тиску є ренін-ангіотензин-альдостеронова система, як циркулююча, так і тканинна. Обидві системи беруть участь у регуляції тонусу судин, тиску в клубочках нирок, реабсорбції натрію і скоротливої функції міокарда.

    Через 4–6–8 місяців регулярного застосування антигіпертензивних засобів спостерігається значне ослаблення їх гіпотензивної дії, що обумовлено активізацією пресорних систем організму у відповідь на дію ліків, тому антигіпертензивні препарати необхідно періодично міняти. Зараз увагу клініцистів привертає можливість застосування комбінованих антигіпертензивних засобів, що забезпечують досягнення більшого ефекту при зменшенні побічних явищ.

       За останні 20 років у лікуванні серцево-судинних захворювань широко застосовуються інгібітори АПФ. Ця група препаратів блокує активність ренін-ангіотензинової системи (РАС) і проявляє ангіопротекторну, кардіопротекторну, антиатерогенну, протитромботичну дію.

     Унікальні засоби цієї групи здатні знижувати смертність і продовжувати життя пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями. Блокада РАС призводить до покращання тканинної перфузії, зменшення ремоделювання серця, зниження активності симпатоадреналової системи.

     За фармакологічними властивостями інгібітори АПФ поділяють на 2 групи. До першої входять препарати (каптоприл, лізиноприл), субстанція яких проявляє фармакологічну активність і виводиться переважно нирками. До другої групи належать неактивні речовини — проліки (еналаприл, квінаприл, периндоприл, раміприл), що в організмі утворюють активні метаболіти після трансформації в печінці. Виводяться ці препарати подвійним шляхом — нирками і печінкою.

       Важливою властивістю інгібіторів АПФ є їх ліпофільність. Чим вища ліпофільність препарату, тим кращим буде його проникнення в усі «зацікавлені» органи: серце, судини, нирки, легені та наднирникові залози. При високому показнику ліпофільності після прийому препарату значно пригнічується активність не тільки циркулюючої, але й тканинної РАС, чим забезпечується захист органів-мішеней, гальмується розвиток атеросклеротичних бляшок.

      Одним із таких препаратів є периндоприл, ефективний не тільки при АГ, але й при ішемічній хворобі серця, серцевій недостатності. Периндоприл проникає в тканини і блокує тканинний АПФ (в ендотелії судин), має високу біодоступність та тривалість дії.

        У хворих похилого віку на АГ після 6-місячного лікування периндоприлом нормалізовувався систолічний і діастолічний АТ, відновлювався порушений добовий циркадний ритм АТ, достовірно збільшився приріст об'ємної швидкості кровотоку в капілярах шкіри та зменшувалась агрегаційна активність тромбоцитів. Ці показники підтверджують потенціальну активність препарату в профілактиці розвитку гострих судинних подій. .

          Комбіновані антигіпертензивні засоби мають забезпечувати зниження кількості застосовуваних хворими лікарських засобів і підвищення ефективності лікування.

      У клінічній практиці застосовують адельфан — езидрекс, трирезид, синіпрес, бринердин, кристепін, нормотенз, хомвіотензин. Так, адельфан — езидрекс містить невротропну речовину резерпін, периферичний судинорозширювальний засіб гідралазин — апресин, діуретик - дихлотіазид.          Сумація ефектів цих засобів забезпечує триваліший антигіпертензивний ефект.
      Гіпертензивний криз — це раптове підвищення артеріального тиску, що потребує негайного його зниження, щоб запобігти ушкодженню органів-мішеней.

    Препарати для зняття гіпертензивного кризу, які вводять парентерально: натрію нітропрусид, нітрогліцерин, клофелін, фуросемід, еналаприл, гідралазину гідрохлорид, діазоксид, пентамін, дибазол, магнію сульфат, німодипін. Перорально і сублінгвально при гіпертензивному кризі призначають каптоприл, ніфедипін, клофелін.

Отже, при ендотеліальній дисфункції найбільш ефективними засобами є інгібітори АПФ, перевага яких обумовлена не стільки зменшенням синтезу ангіотензину ІІ, скільки сповільненням деградації брадикініну та відновленням функції рецепторного апарату ендотелію.

     При призначенні антигіпертензивної терапії обов'язково необхідно враховувати ступінь АГ, її стабільність, варіабельність АТ і особливо вік хворого. У пацієнтів молодого віку (< 55 років) ефективними є інгібітори АПФ або антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, бета-адреноблокатори. У людей старшого віку (> 55 років) перевагу слід надавати блокаторам повільних кальцієвих каналів і діуретикам, що більш виражено впливають на ремоделювання артеріальної стінки і об'ємзалежний фактор патогенезу АГ.

           У клінічних і експериментальних дослідженнях показана антигіпертензивна активність бета-адреноблокатору карведилолу. Препарат здійснює позитивний вплив на суб'єктивний статус хворих, зменшує кількість випадків підвищення артеріального тиску, викликає регрес гіпертрофії міокарда й поліпшення внутрішньосерцевої гемодинаміки. Лабораторні тести в процесі лікування суттєво не змінювалися.

      Основні патогенетичні механізми розвитку АГ — збільшення серцевого викиду та підвищення периферичного судинного опору контролюються симпатичною нервовою системою. Тому бета-адреноблокатори особливо показані при наявності ознак гіперсимпатикотонії, пацієнтам молодого й середнього віку, при тахікардії. У хворих з АГ і нирковою недостатністю слід віддавати перевагу ліпофільним бета-адреноблокаторам, таким як метопролол. Крім того, бета-адреноблокатори варто використовувати у пацієнтів з АГ, які перенесли цереброваскулярні катастрофи.

       У більшості випадків лікування АГ досягти антигіпертензивного ефекту за допомогою монотерапії неможливо, особливо в пацієнтів з високим серцево-судинним ризиком. Одночасне призначення препаратів з різними механізмами дії підвищує вірогідність нормалізації артеріального тиску. Подібні комбінації не тільки ефективні, але й мають добру переносність.

     Це стосується препаратів, що містять інгібітор АПФ периндоприл (2–4 мг) і діуретик індапамід (0,125–1,25 мг). У клінічних дослідженнях продемонстрована висока ефективність цих фіксованих комбінацій у зменшенні вираженості альбумінурії, гіпертрофії міокарда.

        Більшість хворих з систолічним тиском вище 160 мм рт.ст. з самого початку потребує комбінованої антигіпертензивної терапії. Маючи більш збалансовану здатність знижувати підвищений артеріальний тиск, фіксовані комбінації антигіпертензивних препаратів, як правило, значно краще переносяться хворими.

        Обгрунтованість використання інгібіторів АПФ в складі комбінованих гіпотензивних препаратів визначається тим, що їх застосування не тільки знижує артеріальний тиск, але й викликає регрес гіпертрофії лівого шлуночка, проявляє нефропротекторну дію.

      Сучасні антигіпертензивні засоби призначені для тривалого застосування, тому крім оцінки їх ефективності та безпечності, необхідно знати вплив препаратів на якість життя. У клінічних дослідженнях показано, що найбільше покращання якості життя у хворих АГ похилого віку спостерігалось при їх лікуванні комбінацією еналаприлом з гіпотіазидом. У хворих підвищувалось фізичне функціонування, життєздатність. Крім того, ця комбінація (10 мг еналаприлу та 25 мг гіпотіазиду на добу) була найменше витратно-ефективною.

         Відповідно до вимог доказової медицини основою рекомендацій щодо застосування тіазидних та тіазиноподібних діуретиків є їх ефективність в зниженні артеріального тиску, зменшенні частоти серцево-судинних ускладнень і смертності у хворих з АГ. При використанні сечогінних засобів необхідно періодично контролювати рівень калію в плазмі та рівень цукру в крові. У пацієнтів старшої вікової групи особливе місце займає ізольована систолічна артеріальна гіпертензія (ІСАГ).

        Підвищення систолічного артеріального тиску з віком супроводжується зниженням діастолічного артеріального тиску, що обумовлено зменшенням еластичності великих артеріальних судин і зменшенням реактивності судинної стінки у відповідь на викид крові із серця. У таких хворих значно зростає частота серцево-судинних ускладнень (мозкового інсульту, ІХС і інфаркту міокарда).

       Основний принцип лікування ІСАГ в похилому віці — попередження розвитку важких серцево-судинних ускладнень. Ці хворі повинні обмежувати вживання солі, особливо жінки в постменопаузі, у яких підвищена чутливість до натрию хлориду.

      Тривала терапія тіазидними діуретиками достовірно знижувала загальну смертність і смертність від серцево-судинних захворювань, але викликала ряд побічних дій. Тому зараз використовуються тіазидоподібні діуретики, що мають менше побічних дій. Із препаратів цієї групи найчастіше використовується індапамід — арифон ретард, що збільшує діурез і викликає первинний судинорозширюючий ефект, обумовлений регуляцією надходження кальцію в гладенькі м'язи і впливом на синтез простагландинів.      Калійзберігаюча дія препарату дозволяє призначати його хворим ІСАГ з супутнім остеохондрозом, що частіше зустрічається в жінок після менопаузи і сприяє перелому кісток, зокрема шийки стегнової кістки.

         За даними багатьох досліджень, терапія антагоністами кальцію не збільшує, а інколи навіть зменшує ризик розвитку ракових захворювань при тривалому застосуванні. У кількох експериментальних роботах установлено, що антагоністи кальцію потенціюють протипухлинні ефекти деяких протиракових препаратів, а також можуть відновлювати чутливість до них.      Збільшення концентрації внутрішньоклітинного іонізованого кальцію відіграє важливу роль в процесах клітинної проліферації. Антагоністи кальцію зменшують вхід іонів кальцію в клітину, чим сприяють сповільненню кальційзалежної проліферації необластів.

            При артеріальній гіпертензії особливу увагу необхідно приділяти лікуванню гіпертонічного кризу. За визначенням А.П. М'ясникова «Криз... квінтесенція гіпертонічної хвороби, її згусток». Згідно з сучасними даними гіпертонічні кризи є 1-го та 2-го типу. Гіпертонічні кризи першого типу характеризуються головним болем, запамороченням, серцебиттям, відчуттям пульсації, тремором рук, підвищенням вмісту адреналіну та цукру в крові, значним підвищенням показників згортання крові.

      При гіпертонічному кризі 2-го типу на фоні указаних симптомів розвивається нудота, блювота, порушення зору, стискаючі болі в ділянці серця, парези, поліурія, різке підвищення систолічного АТ, ускладнення — серцева астма, набряк легенів, інфаркт міокарда, інсульт.

      Відповідно до типу гіпертонічного кризу й призначається медикаментозне лікування. При ускладнених гіпертонічних кризах лікарські засоби вводяться внутрішньовенно (верапаміл, клофелін, магнію сульфат — при судомах, нітропрусид натрію, пропранолол, пентамін, фуросемід, нітрогліцерин).

      При неускладнених гіпертонічних кризах лікарські препарати (ніфедипін, каптоприл, клофелін, лабеталол, празозин) використовують під язик і всередину, а дібазол, діазепам, пропранолол, дроперідол — внутрішньом'язево. Препарати призначаються залежно від симптомів кризу. Верапаміл протипоказаний хворим із серцевою недостатністю, тим, що лікуються бета-адреноблокаторами, клофелін — при мозковому інсульті, пентамін — хворим похилого віку.

      У хворих на АГ повинен проводитись відповідний контроль АТ (систолічний АТ менший за 140 мм. рт.ст., діастолічний АТ менший за 90 мм. рт.ст.).

        Отже, лікування хворих на АГ повинно бути довготривалим і безперервним, тому лікареві слід підібрати індивідуально для кожного хворого необхідні препарати, своєчасно їх замінювати, враховуючи клініко-фармакологічні властивості медикаментів, а також особливості патогенезу, клінічної стадії, ураження інших органів. Зважаючи на те, що деякі антигіпертензивні препарати коштують дорого, лікар при їх призначенні повинен враховувати економічні можливості хворих.

2. Застосування комбінованих антигіпертензивних засобів.    

   Вітчизняна практика протягом десятиріч віддавала належне комбінованим антигіпертензивним засобам, частота призначення яких наприкінці ХХ сторіччя становила від 11 до 40 %. Саме комбіновані препарати мають у домашніх аптечках 22 % хворих АГ.

    Історія застосування фіксованих комбінацій антигіпертензивних засобів нараховує кілька десятиріч. У середині 90-х років до клінічної практики увійшли нові фіксовані комбінації антигіпертензивних засобів, які вміщували діуретики у низьких дозах, або без діуретиків (антагоністи кальцію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ); антагоністи кальцію із бета-адреноблокаторами (БАБ).

    Раніше тривалу монотерапію рекомендували для хворих із м'якою гіпертензією. Але беручи до уваги сучасне клінічне трактування АГ з позицій рівня ризику, така рекомендація може поширюватись лише на невелику групу пацієнтів з низьким серцево-судинним ризиком. При високому та дуже високому ризику слід одразу розпочинати комбіноване лікування.

        На жаль у вітчизняній літературі досліджень порівняльної ефективності тривалого застосування різних фіксованих комбінацій антигіпертензивних засобів не знайдено. Присутні тільки поодинокі дослідження економічно досяжних препаратів. Велика вартість оригінальних фіксованих комбінацій заважає широкому їх використанню в нинішніх економічних умовах в Україні.  В той же час на вітчизняному фармацевтичному ринку присутні багато генеричних фіксованих засобів, які доступні більшості хворих АГ.

   Комбінована схема застосування антигіпертензивних засобів як інструмент нормалізації АТ присутня в лікувальному арсеналі АГ протягом досить тривалого часу, проте ставлення до неї неодноразово переглядалось.

 В історії комбінованої терапії АГ можна виділити кілька етапів:

І — застосування комбінацій на основі раувольфії, що містили компоненти у високих дозах;

ІІ — застосування комбінацій діуретиків у високих або середніх дозах з бета-адреноблокаторами та інгібіторами АПФ;

 ІІІ — фіксовані комбінації без діуретиків або з діуретиками у низьких дозах (гідрохлортіазид не більше 6,25–12,5 мг, індапамід 0,625 мг).

Раціональна комбінована терапія повинна відповідати низці обов'язкових умов, що дозволяють підвищити ефективність лікування, зокрема:

— безпека та ефективність окремих її компонентів;

— внесок кожного з них в очікуваний результат;

— збалансованість компонентів за біодоступністю та тривалістю дії;

— більш висока ефективність порівняно з монотерапією окремими компонентами;

— посилення органопротекторних властивостей;

— вплив на різні механізми підвищення АТ;

— покращення переносимості та зменшення кількості побічних ефектів.

Призначення комбінації двох препаратів може призвести до різних ефектів з погляду кількісних параметрів їх взаємодії:

1) сенситизації (0 + 1 = 1,5);

2) адитивної дії (1 + 1 = 1,75);

3) сумарного ефекту (1 + 1 = 2);

4) потенціювання ефекту (1 + 1 = 3).

У зв'язку з цим досить умовно можна виділити раціональні та нераціональні комбінації антигіпертензивних препаратів.  Останнім часом усе більше уваги приділяється безпеці гіпотензивної терапії, оскільки це основна причина недостатньої прихильності або відмови пацієнта від лікування. Саме тому зараз не рекомендується використання максимальних доз антигіпертензивних засобів: усі побічні ефекти мають дозозалежний характер — чим вище доза, тим більше ризик їх розвитку, тому навіть у хворих з АГ 3-го ступеня комбіноване лікування слід розпочинати з малих та середніх доз препаратів.

   Тривалий час найбільш оптимальною вважалась комбінація діуретик + інгібітор АПФ, оскільки, окрім посилення гіпотензивного ефекту за рахунок підсумовування дії, вона дозволяла зменшити побічні ефекти препаратів та блокувати так звані контррегуляторні механізми (наприклад, активацію ренін-ангіотензинової системи під впливом діуретику).

   Приєднанням іншого коригуючого або метаболічно нейтрального препарату намагались зменшити негативні метаболічні впливи бета-блокаторів, що в 90-х роках минулого сторіччя знайшли активне місце у фіксованих комбінаціях антигіпертензивних засобів.

 Проте у дослідженнях LIFE, INVEST, ASCOT у групі хворих, які лікувались за допомогою бета-адреноблокаторів, спостерігалося підвищення частоти нових випадків цукрового діабету на 20–30 %.

        У дослідженнях CAPPP, INSIGHT та ALLHAT було встановлено значне зростання нових випадків цукрового діабету при тривалому застосуванні тіазидних діуретиків. Проведений Lindholm у 2005 році у Великобританії метааналіз 13 досліджень (до яких було залучено більше 105 тис. пацієнтів) виявив, що застосування бета-блокатору атенололу призводило до збільшення ризику інсультів на 16 % (р = 0,009).

     І хоча для інших представників цього класу препаратів даний ефект встановлений не був, Британським товариством з гіпертензії (2006) група бета-адреноблокаторів була вилучена з переліку перших трьох препаратів для лікування АГ.

    Отже, хоча у світових і вітчизняних рекомендаціях з діагностики та лікування АГ наголошується, що практично всі групи препаратів першого ряду можна комбінувати між собою, природно, що останнім часом домінує тенденція поєднувати більш успішні і з метаболічної точки зору засоби, які мають виражені органопротекторні властивості. Отже, напрямок «комбінація заради нівелювання негативних наслідків» переростає в «комбінацію заради посилення позитивних ефектів».

У зв'язку з цим досить перспективною видається комбінація двох препаратів, ефективність кожного з яких при окремому застосуванні була неодноразово підтверджена у великих клінічних дослідженнях, — дигідропіридинового антагоністу кальцію амлодипіну та інгібітору АПФ лізиноприлу. І той, й інший засіб є певною мірою унікальним представником свого класу.

Не можна не наголосити на впливі комбінації лізиноприлу та амлодипіну на ендотелій. Дійсно, такий великий ендокринний орган, як ендотелій (який до речі,має вагу близько 1800 г та площу, що дорівнює футбольному полю), не можна залишати поза увагою при призначенні будь-яких гіпотензивних засобів.  Що ж стосується дигідропіридинових антагоністів кальцію, зокрема амлодипіну, то отримані експериментальні та клінічні дані щодо покращення ендотелійзалежної вазодилатації за рахунок збільшення рівня NO.      

           Вважається, що основним механізмом зростання вмісту NO на фоні застосування амлодипіну є попередження його руйнування. У поєднанні з пригніченням лізиноприлом тканинної ланки ренін-ангіотензинової системи в ендотелії маємо досить потужний механізм регулювання його функції. Доведено, що комбінація малих доз амлодипіну та лізиноприлу за впливом на ендотеліальну функцію еквівалентна монотерапії великими дозами цих препаратів.

Можемо навести протилежний приклад, коли наявність у двох засобів подібного ефекту не призводить до взаємопосилення. Відомо, що однією з досить неприємних побічних дій дигідропіридинів є набряки гомілок та стоп, що в певних випадках зменшує прихильність хворих до лікування.  Властивість викликати набряклість мають й інгібітори АПФ.

   Здавалося б, у такій ситуації комбіноване призначення препаратів може призвести до посилення негативного впливу. Проте приєднання до амлодипіну інгібітору АПФ дозволяло значно зменшити ймовірність набряків. Це пов'язане з різним локусом їх дії на систему мікроциркуляції. Набряки під дією дигідропіридинів обумовлені дилатацією прекапілярних артеріол, що підвищує гідростатичний тиск у капілярах. Інгібітори АПФ, навпаки, розширюють посткапілярні венули, зменшуючи тим самим внутрішньокапілярний тиск та запобігаючи розвиткові набряку тканини.

Отже, комбінація амлодипіну з лізиноприлом виявилася доволі вдалою. Перші дослідження, що пройшли в різних країнах, підтвердили високу ефективність зниження систолічного та діастолічного тиску, також відзначена добра переносимість лікування хворими. Поєднане призначення низьких доз препаратів мало позитивний вплив на індекс Е/А, показники ендотелійзалежної вазодилатації та кровообіг у середній мозковій артерії.      При цьому автори підкреслюють, що для досягнення ефектів знадобились вдвічі менші дози препаратів, ніж у групах монотерапії. При оцінці показника витрати / ефективність найменші витрати на лікування при найбільшій ефективності були у групі хворих, які отримували саме комбіновану антигіпертензивну терапію амлодипіном та лізиноприлом.

   Особливо слід відзначити багатоцентрове дослідження HAMLET, що проводилось в Угорщині. До дослідження залучались пацієнти з нелікованою або погано контрольованою артеріальною гіпертензією (всього 195 хворих віком від 18 до 65 років). Було відзначено, що як монотерапія амлодипіном (нормодипін, 5 мг) та лізиноприлом (диротон, 10 мг), так і їх поєднане застосування ефективно знижували АТ, що дозволило досягти у більшості хворих його нормалізації. Однак комбінація виявилася більш дієвою щодо систолічного АТ . При цьому ефективність комбінованої терапії під час очікуваного максимального ефекту (через 6–8 годин після прийому препарату) перевищувала відповідні показники у групах монотерапії.

    Результати дослідження HAMLET підтвердили, що лікування пацієнтів з АГ комбінацією амлодипіну та лізиноприлу не лише переважує монотерапію за показниками ефективності, але й краще переноситься хворими, зменшуючи частоту побічних ефектів.

     Результати дослідження сприяли створенню компанією «Гедеон Ріхтер» (Угорщина) препарату Екватор з фіксованою комбінацією амлодипіну (5 мг) та лізиноприлу (10 мг), що вже доступний і в Україні. Відзначаючи високу ефективність нового фармацевтичного засобу, Угорський інноваційний фонд у 2005 році нагородив препарат Екватор премією «Інноваційний Гран-прі» як кращий угорський винахід цього року.

  Сподіваємось, що «угорське диво» стане ще одним упевненим кроком на шляху до ефективного контролю артеріального тиску та врятує багато життів в Україні  та світі.

3. Характеристика окремих антигіпертензивних засобів.

 Препарат Амлодипіну з торговою назвою АМЛОПРИЛ-Дарниця високоефективний, безпечний у застосуванні і доступний широкому колу споживачів.

      Препарати амлодипіну вже давно заслужили визнання лікарів і працівників аптек, і на сьогодні є кардіологічними засобами, затребуваними фармацевтичним ринком. Подібно до інших препаратів амлодипіну, АМЛОПРИЛ-Дарниця має широкий спектр терапевтичної дії, справляючи багатофакторний вплив на патогенез серцево-судинних захворювань.

      Основним показанням до призначення АМЛОПРИЛУ-Дарниця є артеріальна гіпертензія (АГ). Відмітною рисою АМЛОПРИЛУ-Дарниця є його ефективність у хворих з різними формами АГ. Крім контролю рівня артеріального тиску (АТ), АМЛОПРИЛ-Дарниця відновлює функцію ендотелію судин серця, мозку й нирок, порушену в хворих із АГ, тобто виявляє органопротекторний ефект.

           Оскільки лікування хворих з високим рівнем АТ необхідно проводити протягом всього їхнього життя, то найбільшого поширення в клінічній практиці набули антигіпертензивні препарати тривалої дії з частотою прийому 1 раз на добу. Подібні властивості характерні і для АМЛОПРИЛУ-Дарниця, що завдяки повільній початковій дії і пролонгованому ефекту забезпечує надійний контроль АТ протягом 24 год

   Крім того, у багатьох хворих АГ поєднується з іншими серйозними захворюваннями, що висуває підвищені вимоги до переносимості антигіпертензивних засобів. АМЛОПРИЛ-Дарниця забезпечує високу безпеку лікування хворих літнього віку, а також пацієнтів з обструктивними захворюваннями легень, цукровим діабетом, гіперхолестеринемією і порушенням функції печінки.

Іншим показанням до призначення АМЛОПРИЛУ-Дарниця є ішемічна хвороба серця (ІХС). Антиангінальна дія АМЛОПРИЛУ-Дарниця пов’язана з його здатністю розширювати коронарні артерії серця і периферичні судини, що дає змогу активно використовувати цей препарат у хворих з різними формами ІХС, у яких АМЛОПРИЛ-Дарниця знижує частоту і зменшує тривалість нападів стенокардії, підвищує толерантність до фізичного навантаження, знижує смертність.

           Ефективність і безпеку препарату відповідно до сучасної концепції доказової медицини було вивчено в низці клінічних досліджень. Одним із них було обмежене клінічне дослідження, проведене на базі відділу симптоматичних АГ Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України (Ю.М. Сіренко, 2002). Дослідження провели у 30 пацієнтів з АГ I–II ступеня за класифікацією ВООЗ (1999) віком 25–65 років. Всі хворі починали приймати препарат АМЛОПРИЛ-Дарниця в добовій дозі 5 мг. Якщо цього було замало для досягнення цільового рівня АТ, починаючи з 2-го тижня дослідження дозу препарату підвищували до 10 мг на добу.

       Таким чином, результати дослідження продемонстрували, що АМЛОПРИЛ-Дарниця цілком відповідає усім вимогам щодо сучасних антигіпертензивних препаратів «першого ряду». Препарат доступний для більшості пацієнтів. А високий профіль його безпеки (відсутність впливу на ліпідний спектр і рівень глюкози крові, седативного ефекту, негативного впливу на потенцію тощо) дозволяє фахівцеві проводити ефективну антигіпертензивну терапію, не погіршуючи перебіг супутніх захворювань і якість життя пацієнта.

Поступовість початку дії, її тривалість із незначними перепадами концентрацій у плазмі протягом доби вигідно вирізняють амлодипін з-поміж інших дигідропіридинів. Встановлено, що він, як іонізована сполука, повільно проходить крізь гідрофобні ділянки ліпідних шарів мембрани, отже, поступове надходження до клітини дозволяє запобігти внутрішньоклітинному накопиченню препарату та функціональному пошкодженню органел, характерному для препаратів цього класу І та ІІ генерації.

 Лізиноприл - особливою властивістю лізиноприлу є його гідрофільність.

  Це один із небагатьох, а на вітчизняному фармацевтичному ринку єдиний представник ІІІ класу інгібіторів АПФ (ані лібензаприл, ані церонаприл в Україні не представлені). Гідрофільність забезпечує лізиноприлу ряд переваг над іншими інгібіторами АПФ тривалої дії: по-перше, вона запобігає «виходу» препарату в жирову тканину, що дозволяє ефективно використовувати його в пацієнтів з ожирінням; по-друге, відсутність метаболізму в печінці робить лізиноприл препаратом вибору при її захворюваннях, що часто визначаються у пацієнтів похилого віку.

   Маючи цілу низку потенційно привабливих властивостей, комбінація амлодипіну з лізиноприлом обіцяє стати однією з найоптимальніших у лікуванні різних категорій хворих на АГ.

    Як відомо, обидва препарати мають потужну вазодилатуючу дію, проте механізми, завдяки яким вона реалізується, кардинально різняться. Цим обумовлюються потенціювання гіпотензивного впливу та висока ефективність у широкого кола пацієнтів як з високореніновою, так і з низькореніновою формами АГ. Поєднане застосування дигідропіридину та інгібітору АПФ дозволяє врівноважити окремі контррегуляторні механізми, зокрема негативний баланс натрію, що викликається амлодипіном, посилює гіпотензивний ефект лізиноприлу. Останній, у свою чергу, пригнічує симпатоадреналову систему, яка хоч і незначною мірою, але все ж зазнає активації при застосуванні амлодипіну.

Слід зазначити, що інгібітори АПФ та антагоністи кальцію належать до метаболічно нейтральних антигіпертензивних засобів, що робить їх комбінацію цінною для хворих з порушенням ліпідного, вуглеводного та пуринового обміну. Більше того, у хворих на АГ та цукровий діабет лізиноприл продемонстрував додатковий позитивний вплив на обмін вуглеводів — зниження рівня глікозильованого гемоглобіну та підвищення чутливості тканин до інсуліну.

  Цікаво, що амлодипін, не впливаючи на чутливість до інсуліну в осіб з надмірною вагою без АГ, покращував толерантність до глюкози та чутливість до інсуліну за наявності АГ.

Відомі органопротекторні (кардіо-, рено-, судинопротекторні) ефекти інгібіторів АПФ та дигідропіридинів ІІІ генерації при їх поєднаному призначенні взаємно посилюються. Зокрема, вплив на нирки, який з боку перших обумовлюється дією на еферентні артеріоли клубочків, а з боку других — на аферентні судини, як підсумок — зменшення внутрішньоклубочкового тиску та екскреції альбуміну, вкрай необхідні для пацієнтів з діабетичною нефропатією.

        Останнім часом арсенал антигіпертензивних засобів поповнився великою кількістю комбінованих препаратів, активні компоненти яких впливають на певні патогенетичні ланки АГ і врешті їх дія потенціюється, що забезпечує пацієнту лікувальний ефект у разі застосування мінімальних терапевтичних доз кожного з активних інгредієнтів, унаслідок чого така терапія більш безпечна для хворого. Поєднання в одній таблетці двох базисних ефективних гіпотензивних засобів у раціонально підібраній дозі значно полегшує прийом препарату, внаслідок чого збільшується кількість хворих, які реально лікуються. При цьому дотримується принцип «одна таблетка на день».

       До таких препаратів належить ДИНОРИК-Дарниця — комбінований антигіпертензивний засіб виробництва «Фармацевтичної фірми «Дарниця», в 1 таблетці якого міститься 100 мг атенололу і 25 мг хлорталідону.

      Атенолол — синтетичний кардіоселективний блокатор b1-адренорецепторів без мембраностабілізувальної дії та внутрішньої симпатоміметичної активності; чинить антигіпертензивну, антиангінальну та антиаритмічну дію; зменшує автоматизм синусного вузла, знижує скоротливість та збудливість міокарда; сповільнює AV-провідність, зменшує потребу міокарда в кисні.

       Хлорталідон — нетіазидний сульфаніламідний діуретик тривалої дії, знижує АТ за рахунок зменшення об’єму циркулюючої крові, серцевого викиду, а також зменшення загального периферичного опору при тривалому застосуванні.

      Таким чином, ДИНОРИК-Дарниця — зручний у використанні лікарський засіб, оскільки особливості фармакокінетики дозволяють застосовувати його всього 1 раз на добу. Препарат забезпечує надійний контроль АТ протягом доби, запобігаючи різкому підвищенню АТ (гіпертензивний криз) та знижуючи потенційний ризик розвитку мозкового інсульту та інфаркту міокарда.

       Початкова доза препарату при лікуванні АГ складає 1/2 таблетки один раз на добу, за відсутності оптимального ефекту дозу можна підвищити до 1 таблетки один раз на добу. При супутній стенокардії напруження початкова доза може бути підвищена до 1 або 2 таблеток один раз на добу.

      Одне з основних показань до застосування препарату ДИНОРИК-Дарниця — лікування АГ в осіб літнього віку. У цієї категорії хворих застосування тільки блокаторів b-адренорецепторів звичайно менш ефективне. Підсумовування ефектів атенололу і хлорталідону сприяє високій ефективності препарату. У разі порушення функції нирок дозу препарату визначають залежно від ступеня зниження клубочкової фільтрації та показників креатиніну.

     ДИНОРИК-Дарниця зазвичай добре переноситься пацієнтами. Побічні ефекти, пов’язані з його прийомом, спостерігаються рідко; у більшості випадків вони тимчасові і перебіг їх нетяжкий.

Поряд із зазначеними терапевтичними перевагами ДИНОРИК-Дарниця — одна із найбільш доступних за ціною фіксованих комбінацій антигіпертензивних засобів першої лінії в Україні, що дає змогу лікарям призначати його пацієнтам із середнім та низьким рівнем доходів.

Таким чином, використання ДИНОРИКУ-Дарниця — сучасного ефективного та зручного в застосуванні препарату — сприятиме вирішенню проблеми систематичного лікування хворих з АГ.

      Тонорма - комбінований антигіпертензивний препарат. Має тривалу, до 24 годин, гіпотензивну дію, що забезпечує добовий і в тому числі ранковий захист хворого від можливих серцево-судинних ускладнень. Ефект зумовлений дією трьох компонентів - бета-адреноблокатора (атенолол), антагоніста кальцію (ніфедипін) та діуретика (хлорталідон).
Атенолол: кардіоселективний, гідрофільний бета-1-адреноблокатор.

       Основні фармакодинамічні ефекти: антиадренергічний, антиангінальний, антиаритмічний, антигіпертонічний, кардіопротективний. Зменшує частоту серцевих скорочень (негативна хронотропна дія); сповільнює атріовентрикулярну провідність (негативна дромотропна дія); знижує збудливість міокарда (негативна батмотропна дія); знижує скорочувальну здатність міокарда (негативна інотропна дія); знижує артеріальний тиск за рахунок перелічених механізмів, а також за рахунок пригнічення секреції реніну, зменшує тиск у системі ворітної вени за рахунок скорочення печінкового і мезентеріального кровотоку.

    Хлорталідон: нетіазидний сульфаніламідний діуретичний препарат тривалої дії (48-72 години після одноразового прийому усередину).    Хлорталідон блокує реабсорбцію натрію, хлору й еквівалентних кількостей води в дистальних канальцях нефрона; збільшує виведення з організму іонів калію, магнію, бікарбонату; затримує виведення сечової кислоти та іонів кальцію; знижує чутливість судинної стінки до судинозвужувальних впливів.  
        
Належить до діуретиків середньої ефективності і характеризується вкрай низькою токсичністю. Основна терапевтична дія: діуретична й антигіпертензивна.

    У багатоцентрових дослідженнях з використанням метааналізу доведено здатність хлорталідону, на відміну від інших сечогінних, потенціювати дію антигіпертензивних засобів.

Ніфедипін - селективний блокатор кальцієвих каналів, похідна дигідропіридину. Гальмує надходження кальцію в кардіоміоцити і клітини гладкої мускулатури судин. Володіє антиангінальною та антигіпертензивною дією. Знижує тонус гладкої мускулатури судин. Розширює коронарні та периферійні артерії, знижує загальний периферійний опір судин, підвищений артеріальний тиск і незначно - скоротливість міокарда, зменшує постнавантаження і потребу міокарда в кисні.

Поліпшує коронарний кровотік. Практично не володіє антиаритмічною активністю. Не пригнічує провідність міокарда.

     Незважаючи на те, що препарат з'явився зовсім недавно, вже накопичується позитивний досвід його застосування. Спеціалісти відзначають високу ефективність, достатню легкість індивідуального підбору дози, гарну переносність. Враховуючи це, можна відмітити, що Тонорма, безсумнівно, посяде гідне місце в сучасних схемах лікування артеріальної гіпертензії та її ускладнень.

Список використаної літератури:

1. Свіщенко Є.П., Амосова К.М.,Коваль С.М та ін. Практика призначення антигіпертензивних засобів в Україні ( за даними анкетування хворих та лікарів )  // Український кардіологічний журнал : Наук.-практ. журн. - 2003. - N5. - С. 39-40

2. Ольбинская Л.Современные лекарственные средства в лечении артериальной гипертензии. Новые или хорошо известные? //  Ежемес. науч.-практ. и публицист. журн. / Моск. мед. акад. им. И.М. Сеченова. - 2004. - N1. - С. 4-8 Рубрики

3. Жарінов О.  Місце комбінованої антигіпертензивної терапії в сучасних терапевтичних стандартах // Медицина світу : Наук.- практ. журн. оглядових та переклад. статей для широкого кола лікарів. - 2004. - N1. - С. 59-63

4. Березин А.Е.Современная стратегия выбора оптимального препарата для инициального лечения артериальной гипертензии. Конфликт интересов или торжество доказательной медицины? // Український медичний часопис : Наук.- практ. загальномедичний журн. - 2004. - N2. - С. 5-10

5.Сіренко Ю.М., Радченко Г.Д., Рековець В.М., Гур"єва О.С Рівень артеріального тиску і методи його контролю при призначенні антигіпертензивної терапії /. - С.9-13

6.Рекомендації Українського товариства кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. – К., 2004. – 84 с.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: