Снять квартиру посуточно. Быстро снять посуточно квартиру в казани. Снять однокомнатную квартиру посуточно. Помощь в получении ипотеки. Удобное получение ипотеки в сбербанке. Что нужно для получения ипотеки. Отопление частного дома. Как сделать отопление частный дом схема. Частный дом монтаж отопления. Восстановление жесткого диска. Быстрое восстановление информации с жесткого диска. Восстановление данных жесткого диска программа. Кредит с плохой историей. Быстрые кредиты онлайн с плохой историей. Срочный кредит с плохой историей. В какой сервер играть в WOW. Топ world of warcraft серверы. Wow серверы pandaria. Круглопалочный станок чертежи. Круглопалочный станок купить дешево. Самодельный круглопалочный станок. Кредит на покупку квартиры. На долго взять кредит на квартиру. Кредит на покупку квартиры.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Поняття та сутність явища анімізму

Категорія: Реферати | П'ятниця, 27 листопада 2015, 13:21 | Перегляди: 1192 |

анімізм Реферат на тему: "Поняття та сутність явища анімізму".

План:

1.Поняття анімізму.

2.Психологічна сутність явища анімізму.

Список літератури.

1.Поняття анімізму.

  Одним із найбільш розповсюджених вірувань первісної людини був анімізм (від лат. anima — душа), що виявлявся у вірі в різноманітних духів, душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. 

 

           Матеріали про ці вірування зібрав і описав англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тайлор у книзі “Первісна культура”. За Тайлором, теорія анімізму розпадається на два головних догмати, що складають частини одного цільного вчення. Перший зних стосується душі окремих істот, здатної продовжувати існування після смерті. Іншої — решти духів. Аніміст визнає, що духовні істоти керують явищами матеріального світу і життям людини та впливають на них у цьому і потойбічному житті.

            Оскільки анімісти вважають, що духи спілкуються з людьми і що вчинки останніх приносять їм радість чи невдоволення, то рано чи пізно віра в їхнє існування повинна привести природно і, можна навіть сказати, неминуче до дійсного вшановування їх чи бажання їх умилостивити. Таким чином, анімізм у його повному розвитку включає вірування в “керівні” божества і підлеглих їм духів, у душу й майбутнє життя, вірування, що переходять на практиці в дійсне поклоніння. 

      Анімізм — віра в існування в тілі людини її двійника — душі, від якої залежать життя особи, її фізіологічний І психологічний стан.

        Анімізм бере початок з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. З часом до анімізму ввійшли уяв­лення про двійників матеріальних процесів: хвороби, війни, ковальської справи та ін.

          У слов'ян для визначення двійників застосовували два терміни: менш могутніх називали душами, могутніших — духами. Отже, анімізм — віра в існування душ і духів. Прикладом анімізму є деякі релігійні уявлення ескімосів Гренландії (XIX ст.), які вважали, що надприродні двійники були у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам людських тіл у країні мертвих.

         В анімізмі здійснюється подальше роздвоєння світу: світ реальних об'єктів нібито доповнюється світом духовної сутності. У багатьох народів головними двійниками були душі померлих родичів. Тому первісний анімізм ще на­зивають культом предків. У початковому анімізмі двійники уявлялися як інше тіло, невидиме і невідчутне. 

         У багатьох народів побутувала думка, що за деяких обставин двійника можна побачити, почути, відчути: уві сні —- як відображення, у воді — як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про безтілесну душу, двійники мислились як інша плоть, що має всі речові характе­ристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах.  Наприклад, гренландці вважали, що душі людей мають такі форми, як і їх тіла.

        Оскільки люди уві сні "бачили" й душі померлих, виникло уявлення про безсмертя двійників, яке переросло в уявлення про потойбічне життя. Первісні анімісти вважали, що країна мертвих розташована не на небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ уявлялось їм звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою індійців-алконгінів, душа мисливця у країні мертвих ганяється за душами лося і бобра. В окремих народів існувало уявлення про переселення душ у нові тіла.

          У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це є ускладненим анімізмом. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і спіритизмі (віра у можливість спілкування з душею померлого за допомогою блюдця, що крутиться).

           Відповідно до теорії Тейлора, анімістичні вірування розвивались у двох напрямах. Перша низка анімістичних уявлень виникла під час розмірковувань стародавньої людини над такими явищами, як сон, видіння, хвороба, смерть, а також переживань стану трансу і галюцинацій. Нездатний правильно пояснити ці складні явища, "первісний філософ" виробив поняття про душу, що міститься в тілі людини і час від часу залишає його. 

            Надалі формувалися більш складні уявлення: про безсмертя душі після смерті тіла, про переселення душ у нові тіла, про загробний світ. 

            Друга низка анімістичних вірувань виникла через властиві первісним людям прагнення до уособлення й одухотворення об'єктів навколишнього світу. Стародавня людина розглядала всі об'єктивно існуючі явища і предмети як щось подібне до себе, наділяючи їх бажаннями, волею, почуттями, думками. Звідси виникла віра в реально існуючих духів грізних сил природи, рослин і тварин, що у процесі складної еволюції трансформувалася у політеїзм, а потім і в монотеїзм.

          Згідно з поняттями про людську душу чи дух у примітивних суспільствах, душа є тонкою, нематеріальною субстанцією, за своєю природою чимось подібною до повітря чи тіні. Вона є причиною життя і мислення тієї істоти, яку одухотворяє. Душа незалежно і неподільно володіє волею свого тілесного господаря, здатна залишати тіло і швидко переноситися з місця на місце. Здебільшого душа невловима і невидима, з'являється переважно як подібний до тіла привид, але відокремлений від нього. Вона здатна входити в тіла інших людей, тварин і навіть речей, опановувати їх і впливати на них.

          Отже, на думку багатьох дослідників, термін "анімізм" не може належати жодній ранній чи пізній формі або ступеню розвитку релігії, оскільки навіть поверхове знайомство з історією релігій свідчить, що анімістичні уявлення, тобто віра в душу й духів, присутні в усіх без винятку релігіях, починаючи від найпримітивніших і аж до найбільш розвинених світових релігій. 

            Відомий український фольклорист і етнограф Володимир Гнатюк (1871—1926) подає такі узагальнені відомості про душу, відтворені з численних записів розповідей своїх співвітчизників. У нашого народу, пише він, немає чіткого погляду на природу душі, її витоки. Немає однозначних уявлень і про місце перебування душі в людськім тілі. Одні думають, що місце душі в голові або ямці під шиєю, інші — що в крові, грудях, у животі, печінці... Коли людина умирає, тоді душа покидає тіло. Вона може виходити ротом у вигляді пари, мати вигляд маленького чоловічка з чистим та прозорим тілом, дитини з крильми. Може з´являтися як біле ягня, золота пташка, бджола, муха або пара. Ці уявлення свідчать, що спочатку душа мислилася як певна тілесна, тобто чуттєва, сила. Лише пізніше, у християнстві, душа набуває статусу духовної субстанції. 

          Отже, анімізм має два основні «догмати»: перший — про духів, а другий — про «чуттєво-надчуттєву» душу, здатну існувати самостійно поза людським тілом. На своєму найвищому щаблі розвитку анімізм передбачає вірування у богів і підпорядкованих їм духів, душу і майбутнє життя. 

         За Тайлором, анімізм — це давня філософія, яка в теорії виявна у формі віри, на практиці — у формі пошанування. Концепція Тайлора, згідно з якою в основі всіх релігій лежать первісні уявлення про душу і духовні сутності, мала й серйозних опонентів, які бачили в ній вразливі аспекти. 

    По-перше, висловлювалася думка про ідеалізацію Тайлором первісної людини, яка прагнула пояснити кінцеві причини надто складних явищ і приходила в результаті своїх міркувань до вельми абстрактних висновків. На думку критиків, мислення, здатного до формування понять «душа» чи «дух», не мали не лише найдавніші люди (архантропи), а й люди сучасного виду (неоантропи) на початковій стадії свого інтелектуального розвитку. 

       По-друге, зверталась увага на те, що теорія Тайлора у формуванні первісних вірувань не враховувала соціального чинника. Так, Е. Дюркгейм доводив, що жодні спостереження людини над зовнішньою та власною природою не в змозі породити релігійних вірувань. Ці вірування могли з´явитися лише в суспільстві, у сфері колективних уявлень, які стають надбанням людини не завдяки її особистому досвіду, а під впливом суспільного середовища. 

         Серйозні теоретичні аргументи супроти теорії Тайлора були сформульовані й шотландським дослідником Е. Ленгом (1844—1912). У своїй праці «Становлення релігії» Ленг намагався знайти відповіді на два важливих запитання: 

1) яка природа видінь і галюцинацій, що, згідно з твердженням Тайлора, лежать в основі уявлень про душу; 

2) чи пов´язана ідея Бога, навіть у її найпервинніших формах, із первісними уявленнями про духів і духовні сутності. Даючи негативну відповідь на друге запитання, Ленг приходить до висновку, що головним джерелом релігії є віра у могутність найвищого Буття, Творця всіх релігій, Батька моралі та Суддю людей. 

       Але чи не найбільше критикував теорію Тайлора англійський антрополог, етнограф Роберт Маретт (1866—1943), який обґрунтував ідею преанімізму, ввівши термін «аніматизм». 

        Аніматизм (лат. animatus — живий) — віра в єдину безособову силу, що керує явищами природи та впливає на життя людей.

     Маретт висунув гіпотезу про існування первісної стадії релігійного розвитку людини, на якій ще не було анімістичних уявлень. На цій стадії людина, на переконання вченого, вірує в існування безособової надприродної сили. Але при цьому вона скоріше відчуває її, ніж усвідомлює. Акцентуючи увагу на переважно емоційному ставленні індивіда до цієї сили, Маретт прагне відійти від надмірної раціоналізації релігійних вірувань первісної людини, до якої був так схильний Тайлор. 

       Надприродне має два аспекти існування — негативний і позитивний. Його негативним аспектом є табу — «не смій легковажно наближатися». Ця заборона не поширюється на всі відносини з надприродним і стосується лише нечестивих стосунків. Позитивним аспектом надприродного є мана — «інстинктивне відчуття чудодійної сили». Табу і мана описують надприродне в його первинному, або екзистенційному, вимірі. Маретт переконаний, що формула табу-мана найприйнятніша для вичерпного вираження універсальної природи надприродного. 

        Отже, виходить, що анімізм не є певною формою релігії. Навпаки, це невід'ємна складова всіх релігій, особливо найбільш зрілих і розвинених.

2.Психологічна сутність явища анімізму.

           Анімізм слід розглядати у тому сенсі, наскільки він складає древню і нову філософію, що у теорії виражається у формі віри, а на практиці у формі вшановування. Характер вчення про душ у примітивних суспільствах можна з’ясувати під час розгляду його розвитку. Очевидно, мислячих людей, що перебувають на низькому ступені культури, більш за все цікавили дві групи біологічних питань. Вони намагалися зрозуміти, по-перше, що складає різницю між живим і мертвим тілом, що складає причину сну, екстазу, хвороби і смерті. Вони задавалися питанням, по-друге, що таке людські образи, які з’являються у снах і баченнях. 

         Розглядаючи ці дві групи явищ, древні дикуни-філософи, імовірно, насамперед зробили “очевидний” висновок, що в кожної людини є життя і є привид. Те й інше, безперечно, перебуває в тісному зв’язку з тілом: життя дає йому можливість почувати, мислити і діяти, а привид складає його образ, чи друге “я”. І те й інше, таким чином, віддільне від тіла: життя може піти з нього і залишити його непритомним чи мертвим, а привид видається людям осторонь від нього.

             Будучи не в змозі правильно пояснити ці складні явища, “первісний філософ” виробляє поняття про душу, що міститься в тілі людини і залишає його час від часу. Надалі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, про переселення душ у нові тіла, про загробний світ.             

          Другий ряд анімістичних вірувань виник із властивим первісним людям прагненням до уособлення й одухотворення навколишньої дійсності. Древня людина розглядала всі явища і предмети об’єктивного світу як щось подібне собі, наділяючи їх бажаннями, волею, почуттями, думками. Звідси виникає віра в окремо існуючих духів грізних сил природи, рослин, тварин, що у процесі складної еволюції трансформувалася у політеїзм, а потім і в монотеїзм. 

          Поняття про особисту душу, чи духа, у примітивних суспільствах може бути визначене в такий спосіб. Душа є тонкий, нематеріальний людський образ, але своєю природою чимось подібна до повітря чи тіні. Вона складає причину життя і мислення тієї істоти, яку вона одухотворяє. Вона незалежно і нероздільно володіє особистою свідомістю і волею свого тілесного господаря, здатна залишати тіло і швидко переноситися з місця на місце. Здебільшого невловима і невидима, вона виявляє також фізичну силу і з’являється переважно як привид, відділений від тіла, але подібний до нього. Вона здатна входити в тіла інших людей, тварин і навіть речей, опановувати ними і впливати на них. 

        Найбільш характерна риса уявлення про душу — це її пасивність. Душа людини уявляється як слабка, безпомічна істота, що легко піддається нападам з боку чаклуна чи злого духа. Цей пасивний характер душі найкраще свідчить про походження самої ідеї душі. Душа — це невидиме уразливе місце людини, об’єкт злої магії, здобич для злих духів. Хоча це визначення не може мати загального застосування, воно у будь-якому разі досить широке, щоб бути прийнятим за норму, що змінюється в силу більших чи менших розходжень між окремими народами. 

       На думку багатьох дослідників термін “анімізм” не можна привласнювати якій-небудь певній, ранній чи пізній, формі або ступеню розвитку релігії, оскільки “навіть поверхневе знайомство з історією релігій показує, що анімістичні уявлення, тобто віра в душі й у духів, присутні в усіх без винятку релігіях, починаючи від найпримітивніших і аж до найбільш розвинутих “світових” релігій. 

      Мало того, аж ніяк не можна сказати, щоб анімістичні вірування були найбільш характерні для ранніх стадій розвитку релігії, а на пізніх стадіях зберігалися б лише як пережиток, як це припускають прихильники “анімістичної теорії”. А з усього цього випливає, що анімізм ніяк не можна  розглядати як визначену форму релігії. Навпаки, це невіддільна складова частина всякої релігії, особливо найбільш складних і розвинених релігій”. 

     Щоб досягти компромісу між цими двома поглядами на поняття “анімізм”, можна  висловити таке припущення: анімізм як певна форма релігії існував на первісних етапах розвитку людського суспільства, згодом увійшовши і ставши невід’ємною складовою частиною інших видів релігійних вірувань. 

      Анімізм (від лат. апітпа — душа) — це віра в існування у матеріальних об'єктів і процесів надприродних двійників. Анімізм починається з приписування якостей двійників матеріальним об'єктам: людському тілу, тваринам, знаряддям праці тощо. У подальшому своєму розвиткові анімізм включив у себе уявлення про двійників матеріальних процесів (хвороби, війни, ковальська справа та ін.).  У слов'ян для визначення ілюзійних двійників застосовувались два терміни: менш могутніх називали "душами", більш могутніх — "духами". Тому можна сказати, що анімізм є вірою в існування душ і духів.

     Прикладом анімізму можуть бути деякі релігійні уявлення, скажімо,   ескімосів Гренландії (XIX ст.). На їхню думку, надприродні двійники були   у кожної людини, дерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські ерева, струмка, звіра. Уночі, вважали вони, людські  душі залишають свої тіла і відправляються полювати, танцювати,   відвідувати друзів. Коли вмирала людина, їй у могилу клали знаряддя і  предмети праці. Вважалося, що двійники цих речей служитимуть двійникам  людських тіл у "країні мертвих".

        В анімізмі здійснюється подальше подвоєння світу: світ реальних об'єктів  доповнюється світом духовного буття. У багатьох народів головними  двійниками, яких найбільше поважали первісні анімісти, були душі  померлих родичів. Тому в літературі первісний анімізм часто називають культом предків.      

       У початковому анімізмі двійники уявляються як певне  інше тіло, невидиме і невідчутне у більшості дагтєвих ситуацій. В той же час у багатьох народів існувало повір'я, що в окремих ситуаціях двійника  можна побачити, почути і якось ще й відчути: уві сні, як відображення у воді, як тінь. На цій стадії розвитку релігії не існувало уявлення про  безтілесну душу, двійники мислились як якась друга плоть, що має всі  речові характеристики: форму, об'єм, вагу, колір, запах. 

      Наприклад,  гренландці вважали, що душі у людей неоднакові, — гладкі люди мають   гладкі душі, у худих людей і душі худі. Оскільки уві сні щастило "бачити" також душі померлих, то виникло уявлення про безсмертних двійників. З уявлення про безсмертя двійників виросло уявлення про потойбічне  життя. У первісних анімістів "країна мертвих" розташовувалась не на  небі, а десь на землі чи під землею. Життя душ у "країні мертвих" в принципі вважалось звичайним продовженням реального життя. Так, за уявою

індіанців-алконгінів душа мисливця у "країні мертвих" бігає за душами лося і бобра. У деяких народів замість уявлення про "країну мертвих" з'явилися уявлення про переселення душ у нові тіла.  У сучасних релігіях анімістичний елемент посідає значне місце. Уявлення про Бога, сатану, ангелів, безсмертні душі — все це за своєю суттю — ускладнений анімізм. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди і в  спіритизмі (вірі у можливість спілкування з душею померлого за допомогою   блюдечка, яке крутиться). 

Список літератури:

1.Г. Є. Аляєв, О. В. Горбань, В. М. Мешков. Лекції з релігієзнавства:- К., Українсько- Фінский інститут менеджменту і бізнесу. 1995.-144 с.

2.Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А. М. Колодного, П.Л. Яроцького. – К.,1999.

3.Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство: Підручник. Вид.2-ге, доп. – К.:Академвидав, 2008. – 464с. (Альма-матер).

4.Релігієзнавство. Тексти для читання та опрацювання на семінарських заняттях з курсу "Релігієзнавство-1" зібрав та впорядкував – кандидат філософських наук, доцент С.І. Головащенко. К.: Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 2003.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: