Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Психоаналітична теорія мотивації

Категорія: Реферати | Четвер, 24 вересня 2015, 12:28 | Перегляди: 2077 |

теорія мотиваціїРеферат на тему: Психологічна теорія мотивації (З.Фрейд, К.Юнг, А.Адлер, Е.Фромм)

План:

Вступ

1. Психоаналітична теорія мотивації за Фрейдом.

2.Теорія мотивації Юнга та Адлера

3. Аналіз потреб за  Е.Фроммом

Список літератури

 Вступ

 Формуванню мотивації як навчальної, так і професійної діяльності присвячено багато праць вітчизняних та зарубіжних психологів та педагогів. Ученими були сформовані основні теорії мотивації, що розкривають її механізми. До цих теорій належать:

 1) психоаналітичні теорії мотивації (З.Фрейд, К.Юнг, А.Адлер, Е.Фромм); 

2) гуманістичні теорії мотивації (Г.Оллпорт, К.Роджерс, А.Маслоу); 

3) когнітивні теорії мотивації (Л.Фестінгер, Ф.Хайдер, Р.Шенк, Р.Абельсон, Н.Рос); 

4) теорія епістемічної цікавості (Д.Берлайн); 

5) теорія функціональних систем (П.К.Анохін); 

6) теорія чотирьох стадій дії (Г.Ґекгаузен, Голвітцер); 

7) теорія мотиваційного контролю (Д.Хайленд); 

8) теорії мотивації досягнень (Г.Мюрей, Д.Аткінсон, Дж.Мак-Клелланд). 

Мотиваційні теорії розвивалися протягом усієї історії управлінської науки. У кінцевому результаті отримало розповсюдження декілька таких теорій: психоаналітична, теорія драйвів (захоплень), гедоністична теорія, теорія умовних рефлексів, які називають концептуальними. 

         Мотивація - це визначення того, як забезпечити максимальну віддачу підлеглих через розуміння їх способів дій, мотивів, причин їх хорошої і поганої роботи, використання цієї інформації і цілого набору засобів спонукання підлеглих для досягнення" найвищого рівня продуктивності. Мотив можна визначити як внутрішню рушійну силу, яка визначає величину необхідних для цього зусиль.

       Психоаналітична теорія мотивації зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури 20 ст., запропонувавши людству новий світогляд. 

1.Психоаналітична теорія мотивації за Фрейдом

   Основним представником цієї теорії є австрійський психіатр Зігмунд Фрейд (1859-1939). За Фрейдом, рушійними силами людської поведінки є інстинкти сексу і агресії. Секс або інстинкт життя (ерос) спочатку визнавався Фрейдом єдиним мотивуючим фактором поведінки. Пізніше Фрейд обґрунтував дії іншого інстинкту - танатосу (інстинкту агресії, руйнування і смерті). Фрейд стверджував, що людство поки що не зовсім володіє таємницями еросу і танатосу, і що пізнання цих інстинктів і управління ними - завдання прийдешніх поколінь.

        На початку 20-х років Фрейд переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основних структури: ід (воно), его і суперего. Це було названо структурною моделлю особистості, при цьому Фрейд був схильний вважати їх скоріше процесами, чим структурами. Фрейд віддавав величезне значення цьому розподілу: «тут починається психоаналітична теорія» 

    Термін Ід походить від латинського “воно” і означає примітивні, інстинктивні й уроджені аспекти особистості (сон, їжа, дефекація, копуляція), а також наповняє наше поводження енергією. Ід має своє центральне значення для індивідуума протягом усього життя, воно не має якихось обмежень, хаотично. Будучи вихідною структурою психіки, ід виражає первинний принцип усього людського життя – негайну розрядку психічної енергії, стримування якої приводить до напруги в особистісному функціонуванні. Ця розрядка одержала назву принцип задоволення. Підкоряючи цьому принципу і не відаючи страху чи тривоги, ід може становити небезпеку для індивідуума і суспільства. Також “воно” відіграє роль посередника між соматичними і психічними процесами. 

     Фрейдом були описані два процеси, за допомогою яких ід рятує особистість від напруги: рефлекторні дії (наприклад, кашель у відповідь на роздратування дихальних шляхів) і первинні процеси (які формують психічні образи, безпосередньо зв'язані з задоволенням основної потреби). Первинні процеси – нелогічна, ірраціональна форма людських представлень. Вона характеризується нездатністю придушувати імпульси і розрізняти реальне і нереальне. Прояв поводження як первинного процесу може привести до загибелі індивідуума, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Так немовлята, за твердженням Фрейда не можуть відкладати задоволення своїх первинних потреб. І тільки після усвідомлення ними існування зовнішнього світу, з'являється здатність до відстрочки задоволення цих потреб. З моменту появи цього знання виникає наступна структура – его. 

       Его (від латинського “я”) – це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. З метою перетворення і реалізації потреб у соціально прийнятному контексті, его черпає з “ід” частину енергії, забезпечуючи безпеку і самозбереження організму. Воно використовує стратегії осмислення і сприйняття у своєму прагненні задовольняти бажання і потреби “воно”. Его у своїх проявах керується принципом реальності, ціль якого – збереження цілісності організму шляхом відстрочки задоволення до перебування можливості його розрядки і/або відповідних умов зовнішнього середовища. Его було названо Фрейдом вторинним процесом. Звільнення деякої кількості енергії его для рішення проблем на більш високому рівні психіки є однієї з основних цілей психоаналітичної терапії. 

        Походження поняття суперего можна проілюструвати цитатою з “Лекцій по психоаналізу”, де Фрейд пише, що “Я можу взяти себе як об'єкт, звертатися із собою, як з іншими об'єктами, спостерігати за собою . Отже, Я розчленоване, воно розчленовується в деяких своїх функціях, принаймні, на час.”

     Отже, суперего – останній компонент особистості, що розвивається, функціонально означаючи систему цінностей, норм і етики, розумно сумісних з тими, що прийнято в оточенні індивідуума. Будучи морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності від батьків. Далі функцію розвитку бере соціум (школа, однолітки і т.д.). 

         Суперего підрозділяється на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини. Заохочувальний аспект супереего – его-ідеал. Він формується з позитивних оцінок батьків і веде індивідуума до встановлення в себе високих стандартів. Суперего вважається цілком сформованним, коли батьківський контроль заміняється на самоконтроль. Важливо відзначити – принцип самоконтролю не служить принципу реальності: суперего направляє людину до досконалості в думках, словах і вчинках, намагаючись переконати его в перевазі ідеалістичних ідей над реалістичними. 

       Рушійними силами поводження Фрейд називав інстинкти – психічні образи тілесних потреб, виражені у виді бажань. Трактуючи закон збереження енергії, він сформулював, що джерелом психічної енергії служить нейрофізіологічний стан порушення. Кожна людина має обмежену кількість цієї енергії, і ціль будь-якої форми поводження є зняття напруги, викликаного скупченням цієї енергії в одному місці. Таким чином, мотивація людини цілком заснована на енергії порушення, виробленого тілесними потребами. Кількість інстинктів необмежена, але Фрейд поділяв їх на дві групи: інстинкти життя й інстинкти смерті. 

         Будь - який інстинкт має чотири характеристики: джерело, мета, об'єкт і стимул. Джерело – це стан чи потреба організму, що викликає цей стан. Ціль інстинкту завжди складається в усуненні чи редукції порушення. Об'єкт означає будь-яку людину, предмет у навколишнім середовищі чи в тілі самого індивідуума, що забезпечує ціль інстинкту. Стимул являє собою кількість енергії, необхідної для досягнення мети, задоволення інстинкту.

        На думку Фрейда, багато соціально-психологічних феноменів можна зрозуміти в контексті зсуву двох первинних інстинктів: сексуального й агресивного. Одна з передумов психодинамічної теорії полягає в тому, що людина народжується з визначеною кількістю лібідо, що потім проходить у своєму розвитку кілька стадій, іменованих як психосексуальні стадії розвитку. Психосексуальний розвиток відбувається в незмінному порядку і властивий всім людям поза залежністю від культури. 

     Зробимо висновок, що  психоаналітична теорія за Фрейдом розглядає особистість як єдність її трьох складових частин:

а) "Ід" (Воно) - резервуар інстинктів та імпульсів, що розміщені в підсвідомому компоненті психіки;

б) "Его" (Я) - особиста визначеність, усвідомлення себе;

в) "Суперего" - моральні аспекти свідомості і поведінки людини. 

Щоб зрозуміти справжню поведінку людини, тобто уявити її мотиви, — вважають психоаналітики, потрібно розкодувати підсвідому частину особистості і визначити силу впливу на особистість моральних сентенцій (Суперего).

        Основою основ психоаналізу є підсвідоме. Саме воно, за Фрейдом, приховує в собі більшість спонукальної сили людини. Підсвідоме дає нам можливість зрозуміти таємні прагнення людей і тим самим спрямувати ці прагнення на користь суспільному виробництву. Скільки б не говорили про те, що якість продукції повинна бути високою, далі розмови справа не піде. Але якщо ми зрозуміємо спонукальні сили матеріального й морального стимулювання людей, в основі якого лежать усвідомлювані й неусвідомлювані імпульси, то ми зможемо досягти чогось слушного.

      Отже, основною ідеєю теорії мотивації З.Фрейда є положення про те, що поведінка людини визначається інстинктами. Тобто творча діяльність, мислення, розв’язування задач обумовлюються закладеним на генетичному рівні інстинктом життя, виживання людства як виду. На основі цього положення можна стверджувати, що творчі можливості закладені в кожного з нас, але їх необхідно відкрити та розвивати в процесі професійної підготовки. 

  2. Теорія мотивації Юнга та Адлера

 Аналітична психологія – одна зі шкіл глибинної психології, що базується на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом. У результаті переробки Юнгом психоаналізу з'явився цілий комплекс складних ідей з різних областей знань: психології, філософії, археології, міфології, теології, літератури.

         Він стверджував, що душа складається з трьох окремих взаємодіючих структур: его, особистого несвідомого і колективного несвідомого. Его є центром сфери свідомості і містить у собі всі думки, почуття, спогади і відчуття, завдяки яким ми почуваємо свою цілісність. Его є основою нашої самосвідомості. Особисте несвідоме вміщає в себе конфлікти і спогади, що колись усвідомлювалися, але тепер подавлені і забуті.

      Юнг увів поняття комплексу, чи скупчення емоційно заряджених думок, почуттів і переживань, винесених індивідуумом з особистого чи спадкоємного несвідомого досвіду. Комплекси можуть виникати навколо самих звичайних тем і впливати на поводження. Юнг затверджував, що матеріал особистого несвідомих унікальний і доступний для усвідомлення. Нарешті, більш глибокий шар у структурі особистості – колективне несвідоме, що представляє собою сховище латентних слідів пам'яті людства. У ньому відбиті думки і почуття, загальні для всіх людських істот. Ця концепція була основною причиною розбіжностей поглядів Юнга і Фрейда. Також принциповою лінією розмежування З.Фрейда і К.Юнга є тлумачення “лібідо”, чи психічної енергії.

        Юнг висловив гіпотезу про те, що колективне несвідоме складається з могутніх первинних психічних образів – архетипів. Архетипи – уроджені ідеї чи спогади, що привертають людей сприймати, переживати і реагувати на події певним чином; інакше кажучи, це універсальні моделі сприйняття, мислення і дії у відповідь на якийсь об'єкт чи подію. Серед архетипів, описаних Юнгом, є мати, дитина, герой, мудрець, Сонце, шахрай, Бог, смерть і т.д. Найбільш важливі архетипи – персона (наше публічне обличчя), тінь (подавлена, темна сторона особистості), анимус/анима (внутрішній образ жінки в чоловікові і навпаки, внутрішній образ чоловіка в жінці), самость (серцевина особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи).

        Найбільш відомим внеском Юнга в психологію вважаються описані їм дві основні его-направленності: екстраверсія та інтроверсія. Наступним кроком розвитку психоаналітичної теорії мотивації стало положення К.Юнга про індивідуалізацію та самореалізацію особистості. Ця теорія підкреслює, що процес розвитку особистості є індивідуальним, кожна особистість прагне якнайповніше реалізувати свої можливості, своє внутрішнє «Я», досягти найвищого рівня розвитку.

   У теорії мотивації А.Адлера йдеться, що єдиною мотиваційною силою людства є прагнення до переваги та досконалості. Доказом цієї теорії є постійне бажання людства розвивати та отримувати вагомі результати в науці, технології, техніці. З положенням цієї теорії пов’язане постійне оновлення технологій виробництва різної продукції галузі, вдосконалення зразків технологічного устаткування, поява нових напрямків в науці. Це необхідно враховувати при формуванні творчої особистості фахівця у процесі професійної підготовки. 

  3. Аналіз потреб за  Е.Фроммом

  Основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм (1900–1980). Він першим вказав на нездатність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Фромма не задовольняв біологізм та соціальний песимізм Фрейда, тому він сконцентрував увагу на перетворенні психоаналізу в соціальну філософію. З цією метою він звернувся до попередньої філософської думки, а саме до поглядів Л.Фейєрбаха і особливо до праць К.Маркса, що дало йому змогу критично переосмислити фрейдівську точку зору на природу несвідомих потягів та на роль соціальних факторів у становленні особистості. Проте, вважаючи, що соціальна теорія К.Маркса недостатньо враховує роль психологічного фактора, Фромм поставив за мету доповнити марксизм психоаналізом.

         Наступним кроком у розвитку психоаналітичної теорії мотивації є ідея Е.Фромма щодо ензистенційних потреб особистості, до яких належать:

1) потреба у встановленні стосунків;

2) потреба в подоланні;

3) потреба у вкоріненні;

4) потреба в ідентичності;

5) потреба в системі індивідуальних поглядів та відданості.

        Протягом усієї своєї наукової діяльності Е.Фромм залишається вірним основним теоретичним положенням психоаналізу. Він був твердо переконаний, що критерієм соціального розвитку має бути самопочуття людини – психологічна вдоволеність чи невдоволеність загальною життєвою ситуацією. Фромм прагнув з'ясувати, яку роль відіграють психологічні фактори в соціальному, намагався розкрити психологічний механізм суспільного розвитку. Тому в центр своєї соціально-філософської теорії він поставив психологічну модель людини, аналіз розгортання потенціальних людських якостей у процесі пристосування людини до конкретної соціально-економічної дійсності.

      Е.Фромм сконцентрував увагу на суперечливості людського існування, розрізняючи при цьому такі дихотомії: патріархальний та матріархальний принципи організації життя людей; авторитарну та гуманістичну свідомість; протилежні типи характеру; володіння та буття як два способи життєдіяльності індивіда. Його вчення стало синтезом психоаналітичних, екзистенціальних і марксистських ідей, через які він прагнув знайти способи вирішення дихотомій людського існування.

       Із суперечності між людиною і природою Фромм виводить фундаментальні психологічні потреби, які підносить до статусу вічних, незмінних, позаісторичних за своїм походженням спонукань. З огляду на це  він обґрунтовує тезу про те, що людська природа як сукупність універсальних потреб у своєму історичному розвитку реалізується різними способами залежно від конкретних соціальних умов. Вона і зберігається, і в той же час постійно модифікується під впливом соціуму. Відкидаючи біологізм Фрейда в трактуванні несвідомого, зміщуючи акцент із сексуальності на конфліктні ситуації, зумовлені соціокультурними причинами, Е.Фромм вводить поняття "соціальний характер" як взаємозв'язок індивідуальної психічної сфери і соціоекономічної структури. З його точки зору, соціальний характер слід розглядати як активний психологічний фактор соціального процесу, що зміцнює функціонуюче суспільство.

          Таким чином, згідно з концепцією Фромма, не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини. Соціальний характер є результатом динамічної адаптації людської природи до структури суспільства. Фромм виділив такі типи соціальних характерів: рецептивний, експлуататорський, нагромаджувальний, ринковий. В основі кожного соціального характеру лежить особливий психологічний механізм, через який індивіди вирішують проблеми людського існування: мазохістський, садистський, деструктивістський та конформістський.

       За умови дії мазохістського та садистського механізмів, вважає Е.Фромм, людина, добровільно підкоряючись кому-небудь або пануючи над ким-небудь, набуває іллюзії власної ідентичності. Людина змушена шукати шляхи вирішення проблем свого існування. Здебільшого ними стають:

1) деструктивізм як прагнення індивіда знищувати, руйнувати все те, що поза ним, як зовнішню причину свого тривожного внутрішнього стану;

2) конформізм як відмова людини від свого власного "Я" через розчинення себе в масі, в натовпі. Фромм вважав їх універсальними, тому що соціальні умови, на його думку, завжди викликають панування того чи іншого типу соціальних характерів, властивих більшості членів даного суспільства.

  Але єдино правильним способом вирішення цих проблем, на думку Фромма, є любов; саме вона служить критерієм буття як способу життєдіяльності. В процесі оволодіння мистецтвом любові відбувається зміна структури характеру людини, в результаті чого повага до життя, почуття ідентичності, зацікавленість у єднанні зі світом стають пріоритетними, сприяючи переходу до гуманістичного духу.

Список літератури:

1.Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии / А. Адлер. – М.: Фонд «за экономическую грамотность», 1995. – 291 с. 

2.Копець Л.В. Психологія особистості / Л.В. Копець. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 458 с.

3.Психология / Под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2000. – 608 с. 

4.Психология: Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. - М: Политиздат, 1990. - 494 с.

5.Фрейд З. Ведение в психоанализ / З. Фрейд. – М.: Наука, 1991. – 455 с. 

6.Шадриков В.Д. Психология деятельности и способности человека /  М.: Логос, 1996. – 320 с.

7.Юнг К. Аналитическая психология / К. Юнг. – СПб.: Кентавр, 1994. – 136 с. 

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: