Как правильно класть плитку. Как класть плитку на стену быстро. Класть плитку своими руками. Как выбрать ламинат для квартиры. Какой лучше выбрать ламинат сегодня. Какого цвета выбрать ламинат. Как правильно клеить обои. Как клеить обои на потолок вертикально. Как правильно клеить углы обоями. Интересные самоделки своими руками. Качественные самоделки своими руками фото. Самоделки для дома своими руками. Как сделать потолок в доме. Чем лучше утеплить потолок дома на сегодняшний день. Утепление потолка дома своими руками. Бизнес идеи с минимальными вложениями. Успешные идеи малого бизнеса с нуля. Прибыльные бизнес идеи. Как сделать мебель своими руками. Сделать деревянная мебель своими руками. Сделать мебель своими руками видео. Опалубка для фундамента. Как сделать опалубку для фундамента быстро. Опалубка для фундамента купить.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Болота України та їх класифікація

 E-mail | Категорія: Контрольні | Перегляди: 7083 |

болота УкраїниКонтрольна робота "Болота України". Кількість сторінок - 20. Ціна -безкоштовно.

ПЛАН:

1.Загальна характеристика боліт та їх значення у природі. 

2.Болота України та їх класифікація.

3.Характеристика болотної рослинності України.

1.Загальна характеристика боліт та їх значення у природі.

 Болото – ділянка суходолу, яка характеризується надмірним зволоженням і наявністю вологолюбної трав’яної рослинності, з залишків якої звичайно утворюється торф. 

     Болота виникають при заростанні озер. Спочатку на дні озера відкладаються мул, пісок, рештки рослин. Озеро поступово міліє. Підводна рослинність змінюється надводною, вологолюбною, що вкриває всю його поверхню. Коли ці рослини відмирають, їхні рештки відкладаються на дні. З часом вони нагромаджуються, ущільнюються і перетворюються на торф. Так на місці озера з’являється болото. 

     Болотні грунти широко розповсюджені на земній кулі в різних природно-кліматичних зонах, але головні їх площі знаходяться в тундрі, бореальних і тропічних лісах на великих водно-акумулятивних рівнинах (площа складає майже 392 млн. га). Утворення боліт, за В.Н.Сукачовим, може йти двома шляхами: заболоченням суші й заростанням (наростанням) водоймищ. 

        Заболочення суші відбувається за рахунок, в основному, особливих геоморфологічних умов, поселення специфічної рослинності та дії людини. Серед гідроморфічних умов слід відзначити такий їх комплекс: велика кількість опадів при малій випаровуваності, знижені ділянки місцевості з утрудненим стоком води, рівнини з відсутнім стоком, місця виклинення грунтових вод. 

         Рослинний фактор відіграє суттєву роль у формуванні боліт. Часто заболочуються лісові хвойні масиви. Це пов'язано з утворенням під хвойною рослинністю щільного І- горизонту як передумови застою вологи. У таких місцях поселяється вологолюбна рослинність, а в кінцевому результаті і сфагнові мохи, які, маючи вологоємність 1500-3000%, сприяють подальшому перезволоженню поверхні грунту й утворенню болота, в надрах якого знаходяться залишки лісової рослинності. 

       Негативна діяльність людини з вирубки лісу, а також лісові пожежі різко змінюють гідрологічний режим території, сприяючи її заболоченню. На території України формування болотних грунтів відбувалось переважно завдяки процесам поступового замулення, обміління та заростання (наростання) водоймищ рослинністю. 

         Заростання властиве водоймам з похилими берегами. Рослини - торфоутворювачі формують концентричні пояси: найглибші ділянки займають водорості, потім – занурені у воду рослини (ряска, тілоріз), ближче до берега – водяні лілії, очерет, комиш, великі осоки, біля берега – дрібні осоки. Кожен пояс рослинності відкладає на дні водоймища органічні залишки специфічного ботанічного складу. Заповнюючи водойму, ці кільця зсовуються до центру, а шари торфу однакового ботанічного складу утворюють у тілі болота похилені до центру пласти. 

       На дні водойми осідає велика кількість відмерлих тварин і рослин, планктону. Вони змішуються з мінеральними частками й формують щільну драглеподібну масу – сапропель, потужністю 10-15 см. Він жовтий, сірий, бурий і навіть чорний із зеленкуватим відтінком; поступово ущільнюється, утворюючи сапропеліт і сапропелеве вугілля.  Отже, за 5-100 років водоймище, залежно від його розмірів, може повністю заповнитись органічними залишками й утворитись болото. 

        Якщо береги водоймища круті й достатньо захищені від вітру, йде наростання на відкриту водну поверхню мохового покриву, поселення на ньому осоки, шейхцерії тощо. Потім розвиваються болотні чагарники. Утворюється так звана сплавина, яка поступово ущільнюється, розростається й вкриває водну поверхню. При цьому таким болотам властиві "вікна" – невеликі ділянки водної поверхні. 

       Утворення боліт, крім оглеєння мінеральної маси, характеризується ще й торфоутворенням – накопиченням на поверхні ділянки напіврозкладених рослинних решток. Причина цього явища – сповільнена їх мінералізація й гуміфікація в умовах надлишкового зволоження й нестачі кисню.

        В анаеробних умовах утворюються проміжні продукти розкладу у вигляді низькомолекулярних органічних кислот, які ще більше пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, що мінералізують і гуміфікують рослинну масу. 

            На відміну від гумусоутворення, при торфоутворенні біологічний кругообіг речовин загальмований, зольні елементи й азот слабо залучаються в нові цикли, тому в торфі спостерігається нестача елементів живлення рослин. У більшості випадків постійний анаеробіозис характерний тільки для нижніх шарів торф'яного болота, у верхніх його горизонтах періодично виникають аеробні умови, тому там можуть формуватись горизонти сильно розкладеного торфу (ТН) або навіть мінералізованого (ТС). 

          Залежно від водного режиму, гідрохімічних умов, характеру рослинності й ботанічного складу торфу, виділяють три типи боліт: низинні, перехідні та верхові. Виникнення цих трьох типів найкраще простежується за еволюцією болота, що утворилось при заростанні водойми. У даному випадку стадії еволюції такого болота збігаються з типами боліт. 

          Перша стадія еволюції: низинне болото. Потужність торфу не перевищує висоти капілярного підняття грунтових вод і тому в торф надходять води, що містять порівняно високу кількість мінеральних речовин. Розвивається вимоглива до умов мінерального живлення рослинність: злаки, осоки, верба, береза, вільха. При їх розкладі утворюється високозольний торф (7-15%), часто сильно-розкладений (30-60%), слабокислий або нейтральний, з великим вмістом валового азоту (4% і більше), фосфору (0,2-0,4%)) – інколи у вигляді вівіаніту. 

         Низинні болота розташовані переважно на низьких ділянках - в долинах річок і по берегах озер. Вони багаті на мінеральні речовини бо живляться в значній мірі підземними водами. В них переважають вільха чорна, очерет, рогіз, осока, бобівник, зелені мохи та ін. Серед цього типу боліт є так звані плавні - плавучі острови відмерлих рослин.

          Друга стадія еволюції: перехідне болото. З наростанням торфовища вверх відбувається відрив його від грунтових вод, головним джерелом поживних речовин стають дощ, пил. Отже, погіршується поживний режим, злакова рослинність замінюється менш вимогливими пушицею, шейхцерією, гіпнумом, болотною сосною. На купинах ростуть багно, підбіл, вереск, голубиця. Проходить підкислення середовища, зменшується зольність, кількість фосфору тощо. Перехідні болота помірно бідні на мінеральні речовини, що відповідно позначається і на рослинності: береза, сосна, осока, журавлина та інші.

       Третя стадія еволюції: верхове болото. Йде подальше нарощування шару торфу, він повністю відривається від грунтового живлення. У торфовищі розвивається промивний водний режим, спостерігається виніс зольних елементів із нього, накопичуються Fe, A1. Серед рослинності панують мохи. Зольність, ступінь розкладу незначні. Верхове мохове (сфагнове) болото – завершальна стадія його розвитку. В центрі нього може виникнути опуклість із моху висотою до 5 м. 

      Верхові болота мають незначний вміст мінеральних речовин, бо живляться переважно за рахунок атмосферних опадів. Вони розвиваються на вододілах та надзаплавних терасах і мають значно бідніший (в порівнянні з низинними болотами) рослинний світ: сосна, чагарники, специфічні трави, та окремі види сфагнових мохів.

         Отже, типи боліт значно залежать від умов їх мінерального живлення. При заболоченні суші, залежно від хімічного складу води та ТВЖ, також можуть виникати різні типи боліт. При заболоченні атмосферними водами безкарбонатних легких порід, що підстилаються важкими, поселяються мохи й утворюються болота верхового типу. При заболоченні жорсткими грунтовими водами, які містять велику кількість мінеральних сполук, розвивається різноманітна рослинність і утворюються низинні болота. Аналогічні виникають також при заболоченні алювіальними водами. Далі вони можуть переростати в перехідні й верхові.

     Болотний грунт – продукт розвитку специфічного ландшафтного утворення – болота.  Болотний грунт – це верхній шар болота, в якому спостерігаються змінні окисно-відновні процеси, тобто це його "діяльний" шар, утворений за рахунок торфоутворення і (рідше) оглеєння. 

   Типи болотних грунтів відрізняються багатьма властивостями. Головною причиною цього є характер мінерального живлення : верхові й перехідні – бідні, бо джерелом мінеральних речовин є малозольні рослини, атмосферні опади й пил, а низинні – порівняно багаті, бо живляться переважно грунтовими й намивними водами.  Підтипи болотних грунтів виділяються за потужністю торфового горизонту. Цей показник головний для польової діагностики болотного грунту.

Мінеральний болотний грунт. Для нього характерна сильне оглеєння всього профілю, багато напіврозкладених залишків болотної рослинності, розвинена гумусована частина. Мулувато-глейовий грунт. Утворюється в мілководдях, на сапропелі, мулі, характеризується слабооторфованою підстилкою потужністю до 10 см.  Торф'янисто-глейовий грунт має потужність Т до 30 см.  Торф'яно-глейовий – потужність Т від 30 до 50 см.

         Болота виникають під впливом багатьох факторів: опускання суходолу, підйому рівня  водоймів,  виходу підземних вод, вилуговування порід тощо. Їх вивчає  болотознавство – комплексна наука про гідрологічні, біологічні, геологічні та інші процеси в болотах. Наука має важливе теоретичне і практичне значення, бо дозволяє розібратись з процесами утворення твердих горючих корисних копалин (торфу, вугілля, сланців), процесами формування грунтів гідроморфної групи, необхідними меліоративними заходами при освоєнні заболочених територій тощо.

          Виникають ці природні комплекси внаслідок заростання водойм або перезволожених ділянок (чи територій) суходолу. Тобто біологічний фактор, як і гідрологічний, є обов'язковим. Процеси в болотах пов’язані з недостатнім газообміном, розвитком анаеробних ґрунтових процесів та уповільненим розкладанням органічної речовини.

         В болотах, як і в озерах, утворюються невеликі поклади так званих болотних руд - бурого залізняка і сидериту, з яких наші далекі предки почали виплавляти залізо. Є в болотах і невеликі поклади своєрідних фосфатних руд – вівіаніту і керченіту, які використовуються як фосфатні добрива для місцевих потреб. В деяких болотах, які утворюються в результаті виходу ґрунтових вод, утворюються лугові або болотні мергелі.

        Формування боліт на суходолах відбувається в областях з уповільненим стоком, малою річковою мережею, а також у місцях, де притік води перевищує її відтік. Заболоченню сприяє неглибоке розташування водонепроникного ґрунту (глина), що викликає постійну надлишкову кількість вологи у поверхових горизонтах.  При таких умовах у хвойному лісі з'являються спочатку зелені мохи, потім мох сфагнум, який припиняє доступ кисню до коренів дерев. У зв'язку з цим відбувається поступове вимирання дерев та перехід лісу у болото. 

      Заболочення луків відбувається під впливом щільнокущових злаків. Їхня дернина ускладнює доступ кисню у ґрунт, а також затримує опади між купинами; виникає накопичення органічних речовин (торфу), лучна рослинність гине; утворюється осокове болото. Потім під впливом браку зольного живлення осока поступається місцем моху. У місцях вікової мерзлоти заболоченню сприяє товща мерзлого ґрунту, що затримує усю воду на поверхні землі. 

         Утворення боліт можливе у підніжжя схилу річкової долини, якщо цей схил безперервно зволожується ґрунтовими водами, що виходять на поверхню.  Болота утворюються при заростанні водоймищ: озер, річкових стариць, заводей. Внаслідок відкладення мулу на дні озера, так званого сапропелю, та виносу в озеро мінеральних і органічних речовин, змитих з площі водозбору, відбувається поступове обміління озера. Воно починає від берегів заростати водяною рослинністю, яка відмирає з часом і падає на дно. Це сприяє подальшому обмілінню озера. З бігом часу водяна рослинність вкриває все озеро і утворюється болото з характерною водолюбною рослинністю.                          

         Відмираюча рослинність, яка насичена водою, внаслідок нестачі у воді кисню повністю не розкладається та перетворюється у торф. Болото має ряд гідрологічних особливостей у порівнянні з озером, річкою та суходолом. У торфових болотах вміщується від 89 до 94% води і лише 11 - 6% сухої речовини, яка й утримує у болоті таку величезну кількість води. Зв'язаність води у болоті сухою речовиною торфу виключає можливість її використання для додаткового живлення річок. 

         Гідрологічний режим боліт обумовлюється такими чинниками, як джерела живлення, структурою та властивостями торфу, рухом води у торфових ґрунтах, коливанням рівня ґрунтових вод, випаровуванням, стоком з боліт. Умови живлення боліт різних типів неоднакові й залежать від висотного положення боліт. Низинні та перехідні болота живляться головним чином ґрунтовими водами та поверхневими водотоками під час їх розлиття. Верхові болота живляться‚ головним чином‚ атмосферними опадами. 

      Вода у торфовому болоті поділяється на вільну, яка відділяється від торфу під впливом сили тяжіння, та зв'язану з торфовою масою.  Найбільша кількість води, яка утримується ґрунтом у порах при наявності вільного стоку, називається повною вологоємкістю. Повна вологоємкість торфу у декілька разів перевищує цей показник для мінеральних ґрунтів; у сфагнових торфах вона досягає 92 - 94%, у низинних трав'яних торфах - 89-91%. 

       На коливання рівня ґрунтових вод впливають рельєф болота, характер рослинності, клімат, осушувальні канали. Рівень ґрунтових вод на болоті не утворює горизонтальної поверхні, а повторює зміни рельєфу. Мережа осушувальних каналів понижує цей рівень. 

      Під впливом клімату на болоті виникають сезонні коливання рівня ґрунтових вод. Весняне водопілля підвищує його (весняний максимум). Мінімальний рівень спостерігається влітку (літній мінімум) при підвищенні температури повітря та збільшення випаровування. Зниження температури повітря восени при наявності атмосферних опадів викликає підйом рівня ґрунтових вод (осінній максимум). 

   Повільний стік води з боліт узимку при відсутності поверхневого живлення приводить до поступового зниження рівня ґрунтових вод узимку (зимовий мінімум). Завдяки великій вологоємкості болото спроможне акумулювати значний об'єм води. Але у зв'язку з малою водовіддачею торфу, а також у зв'язку з низьким розташуванням боліт, вода, що накопичилась у торфі, не використовується на живлення річок, а губиться на випаровування, особливо влітку. 

    Отже,    болотам належить важлива роль у природі. Вони зволожують повітря навколишніх територій, є місцями проживання багатьох видів рослин, тварин. У болотах утворюється корисна копалина – торф, який має широке застосування. Шляхом хімічної переробки з торфу виробляють добриво, барвники та ліки. Використовується торф і як паливо. 

         Тривалий час люди намагалися осушувати болота і перетворювати їх на родючі поля. Проте, це нерідко призводить до негативних наслідків: знижується рівень грунтових вод, виникають пилові бурі, зникають болотні рослини і тварини, перестає утворюватися торф. 

   На земній кулі болота займають близько 350 млн. га; найбільша їх кількість в Азії, Європі та Північній Америці. В межах України найбільше боліт на Поліссі (особливо у Волинській, Рівненській та Чернігівській областях), у долинах степових річок, а також у Карпатах.

 2. Болота України та їх класифікація.  На Україні площа боліт і заболочених земель становить приблизно 5,5 млн. га,а власне боліт – 1,17 млн. га. Найбільші площі боліт знаходяться в Поліссі, Лісостепу, Карпатському регіоні. Заболоченість території України зменшується, загалом, з північного заходу на південний схід. 

       Площа боліт на Україні досягає 940 тис. га, що складає 1,6 % всієї території. За умовами водно-мінерального живлення, типом торфового покладу і особливостями рослинного покриву виділяють низинні, верхові та перехідні болота. Найбільше поширення (до 97 % від загальної кількості) мають низинні болота, які розташовані переважно в долинах річок.

         Найбільше боліт на Поліссі. У лісостеповій і степовій зонах болота здебільшого розміщені в заплавах річок. За рівнем заболоченості й характером боліт в Україні виділяють п'ять торфоболотних областей: Полісся, Мале Полісся, Лісостеп, Степ, Карпати. Причиною максимального утворення боліт у Поліссі є знижена рівнинна поверхня території, високий рівень залягання грунтових вод (0,2-5м), повільний річковий стік, розтягнуті весняні повені, велика кількість опадів, зменшена сонячна радіація тощо. 

       Класифікація болотних грунтів в Україні досить детально розроблена. Типи болотних грунтів виділяються за типом боліт, на яких вони утворились: верхові, перехідні, низинні . В Україні переважають низинні торф'яні грунти (95%).

    Розподіл районів з більшою або меншою  заболоченістю на Україні відповідає цілком певним природньо - історичним районам. Найбільше боліт на Україні скупчено в північній частині, в межах лісової зони — на Українському Поліссі. Тут, в Коростенській окрузі, під болотами є 32,70% (або 403.573 дес.) всієї площі. В Житомирській (15,00% боліт), Київській (18,84%) та Чернігівській (16,18%) округах болота займають 15 - 20% всієї площі. 

    Територія України, близько 70% якої належить до лісостепової та степової зон, відзначається незначною заболоченістю, яка в середньому складає 2 %. Заторфованість, тобто відношення площі торфових боліт до площі держави, становить всього 1,3%. Найбільш заболоченим є Українське Полісся (заболоченість 6,3%, заторфованість 4,3%). Максимальна заболоченість (10,9%) відмічена для Західного Полісся.

         За характером боліт Україна являє свого роду екотон між підтайговими болотами Полісся та приморськими плавневими болотами. Тому, незважаючи на невелику площу боліт України, вони відзначаються значним флористичним та ценотичним різноманіттям. 

        У нас представлений широкий спектр боліт — від водно-болотних угруповань початкових стадій заболочування до оліготрофних (верхових) боліт. Слід відзначити, що в Україні представлені як торфові болота, так і болота без торфу, кількість торфових боліт зростає в напрямку на північ. Кліматичні умови півдня Лісостепу та Степу не сприяють відкладенню шару торфу. Тут представлені різні типи евтрофних (низинних) боліт без шару торфу.

      Розглянемо флористичне та ценотичне різноманіття боліт України по основних групах боліт: 

1) високотравні обводнені болота; 

2) евтрофні осокові та осоково-гіпнові болота; 

3) мезотрофні болота; 

4) оліготрофні болота.

      Високотравні обводнені болота характерні насамперед для Лісостепу і Степу, вони дуже поширені в пониззях заплав степових річок (в плавнях). Як правило, вони не мають шару торфу. Основними домінантами цих боліт є очерет, рогози широколистий та вузьколистий, осоки берегова та гостровидна.              

            До флористичного ядра цих угруповань належать як види прибережно-водного різнотрав'я (сусак зонтичний, частуха подорожникова, гірчак земноводний), так і водні види численних невеликих внутрішніх водойм. Серед них є рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги України (Червона книга України, 1996), такі як сальвінія плаваюча, плавун щитолистий. Вони дифузно трапляються в складі болотних угруповань, примножуючи їх видове, а інколи і ценотичне різноманіття. 

        Рідкісними рослинними угрупованнями цієї групи є формація лепешняку тростинового, поширена в степовій зоні Україні, та комишу приморського — в пониззях річок півдня степової зони. Специфічними для степової зони є угруповання куги тригранної та рогозу Лаксманна.

          Загалом, слід відмітити, що з півночі на південь зменшується ландшафтна відокремленість, ізольованість болотних ценозів. У степовій зоні вони входять до своєрідного комплексу плавневого ландшафту в пониззях річок.

       Друга група боліт — евтрофні осокові та осоково-гіпнові є однією з найбільш поширених в Україні. Вони поширені в основному в Поліссі та Лісостепу. Домінантами цих боліт звичайно виступають осоки омська, зближена, гостра, рідше, в основному на покриві гіпнових мохів — здута, пухирчаста. Рідкісними ценозами, занесеними до Зеленої книги України є центральноєвропейські та середземноморсько-центральноєвропейські угруповання Малого Полісся та Волинського лесового плато — формації схенусово-гіпнова та очеретяно-схенусово-гіпнова, осоки Девелла, а також волотистоосоково-гіпнова та меч-трави, монтанно-океанічного виду.

       Лівобережна частина Лісостепу дуже специфічна щодо біорізноманіття боліт. Характерною особливістю регіону є наявність сольових куполів, які зумовлюють засоленість грунтового покриву. Тому серед боліт чимало галофітних відмін із переважанням осок дворядної, світлої, куги Табернемонтана, бульбокомишу морського. Тут виявлена флористична група гідрофільних галофітних видів — це бульбокомиш морський, зозулинець болотний, тризубець морський, подорожник солончаковий тощо.

           Із поступовим накопиченням шару торфу переважно в умовах клімату лісової зони збіднюється мінеральне живлення боліт, зростає кислотність торфу. На болотах формується шар сфагнових мохів. Болота вступають у мезотрофну, а далі — в оліготрофну стадію. 

           В Україні проходить південна границя поширення сфагнових боліт — мезотрофних та оліготрофних, вони займають менше 10% площі боліт України (Брадіс, Бачуріна, 1969). Тому сфагнові болота є у нас рідкісною групою боліт. Мезотрофні болота за своєю суттю є екотоном — перехідною групою між евтрофними болотами, які переважають на території України, та оліготрофними (верховими) болотами, які складають всього 1-2 % її боліт. Мезотрофні болота ніколи не формуються в річкових заплавах в умовах заливання повеневими водами. Поширені вони в улоговинах, різних за площею та походженням, та на вододільних рівнинах. 

        Серед мезотрофних боліт Полісся значний розвиток мають лісові з сосною, березою та сфагновим покривом, а в Лісостепу, де їх значно менше, безлісні, осоково-сфагнові. Переважає на безлісних болотах Полісся та Лісостепу, як правило, осока пухнастоплода, (яка повсюдно має народну назву "кругляк" — лише в цієї осоки стебло округле), рідше — осока здута. На цих болотах чимало рідкісних видів — осоки багнова, тонкокореневищна, верби чорнична та лапландська, росички проміжна та англійська. Мезотрофні болота, особливо осоково-сфагнові, дуже мальовничі.

        Найбільший науковий інтерес на Україні мають оліготрофні болота, особливо високої стадії розвитку — із сфагнами бурим та червоним, властиві регіонам тундри та тайги. На їх поверхні зростає не більше 10 видів квіткових рослин, але серед них — майже всі рідкісні, специфічні. Північні види та їх угруповання наявні тут в локалітетах на південь від межі суцільного поширення — це журавлина дрібноплода, хамедафна чашкова, осока малоквіткова — всі вони занесені до "Червоної книги України", рідкісними є андромеда багатолиста, росичка круглолиста, ринхоспора біла.

          Домінантами цих боліт, як правило, виступають пухівка піхвова та декілька видів сфагнових мохів. В Україні відсутні властиві тайговій зоні грядово-мочажинні болота, проте, є невеликі ділянки горбасто-мочажинних боліт (ур. Сира Погоня масиву Кремінне на Рівненщині, болото Ширковець в Горганах). В Українських Карпатах, клімат яких у високогір'ях близький до тайгового, наявні рідкісні види оліготрофних боліт, відсутні на рівнині України. Це болота з гірськососново-сфагновою формацією в субальпійському поясі та пригнічено-смереково-сфагновою формацією в лісовому поясі Карпат. 

      До Зеленої книги занесений і ряд формацій оліготрофних боліт, що трапляються на рівнині України — фускум-сфагнова пригніченососнова, сосново-хамедафново-сфагнова, шейхцерієво-сфагнова, та, звичайно, унікальні для України рослинні комплекси горбасто-мочажинних боліт.

        Нині 50-60% боліт України осушено. Оскільки Україна в цілому, як вказувалось, є малозаболоченим регіоном, до того ж багато боліт знищено або сильно трансформовано внаслідок меліорації, нині доцільно зберегти в природному стані всі вцілілі болота і збільшити кількість боліт, взятих під охорону. 

      До останнього часу на природно-заповідних територіях охоронялось близько 130 тис. га боліт — це 12-14% площі боліт України до осушення. Із організацією у 1999 р. Деснянсько-Старогутського національного природного парку на Сумщині та Рівненського заповідника на Рівненщині, а також у попередні роки ряду регіональних ландшафтних парків площа боліт, взятих під охорону, значно зросла. 

          Дуже важливою буде роль природних та квазіприродних боліт, де можливе відновлення природного рослинного покриву, у побудові екологічної мережі України. В рамках її побудови необхідною буде ренатуралізація частини осушених боліт. Важливим напрямком нині є виділення водно-болотних угідь України для охорони, серед яких буде чимало боліт, територій з водною рослинністю, заболочених лук та лісів. Тривалий час болота в Україні інтенсивно осушувались, настав час їх збереження та охорони.

3. Характеристика болотної рослинності України. Марсилія чотирилиста. Поширення: Зх. Полісся (Шацькі озера), Закарпаття, степова зона (плавні Дунаю та Дністра), зрідка - Правобережний Лісостеп. Місця зростання: Мілководдя водойм зі стоячою водою, замулені береги; на пересихаючих влітку ділянках утворює наземну форму, болота.

Чисельність: Популяції нечисленні, особливо у прибережних смугах водойм. Причини зміни чисельності: Заростання водойм, їхнє забруднення, освоєння прибережної смуги, меліоративні заходи.

Загальна характеристика: Багаторічна трав'яниста (папоротева) водяна рослина (завдовжки до 22 см). Кореневище повзуче, поверхневе, корені розвиваються на його вузлах. Листки на черешках (завдовжки 5-15 см) з пластинкою, що має чотири клиновидно-оберненояйцевидних листочки. Спороносить у липні - вересні.

ЗОЗУЛИНЕЦЬ БОЛОТНИЙ - Orchis palustris.

Багаторічна трав’яниста рослина родини зозулинцевих (орхідних). Бульби овальні. Стебло порожнисте, 18–30 см заввишки. Листків 3–6, вони лінійно-ланцетні, жолобчасті, від основи до верхівки поступово звужені, гострі, спрямовані вгору. Цвіте у травні-червні. Плід – коробочка. Зозулинець болотний рідкісна рослина. Трапляється на Закарпатті, на вологих трав’янистих місцях, на луках і болотах. Занесена до Червоної книги України. 

Журавлина дрібноплода. Рідкісна зникаюча болотна рослина. Цей вічнозелений кущик набагато дрібніший від журавлини болотної. Листочки у журавлини дрібноплодої загострені, світло-зелені, одиничні квітки розміщені на голих квітконіжках, ягоди невеличкі, червоні. Цвіте рослина у травні - червні. Зустрічається вона зрідка у Західному Поліссі та Карпатах. В УРСР проходить південна межа ареалу. Росте журавлина дрібноплода на сфагнових і торфових болотах. Охороняється на кількох болотах у Поліському заповіднику.

   Сусак зонтичний (Butomus umbellatus), рід трав'янистих рослин сімейства сусакових — багатолітник до 150 см висотою, з потовщеним повзучим кореневищем, прикореневим лінійним при підставі тригранним листям і безлистим стеблом — стрілкою. Квітки обох статей, в зонтиковидному суцвітті. Оцвітина вінчиковидна, рожева, з 6 неопадаючих листочків. Плід — многолістовка з 6—9 листівок. Сусак зонтичний  зустрічається майже повсюдно по берегах водоймищ, в стоячій і повільно поточній воді, по болотистих лугах, як бур'ян на рисових полях. Кореневище багате крохмалем, придатне в їжу. 

Плавун щитолистий. Реліктовий (третинний) вид. Місця зростання. Мiлководдя (30 -50 см) непроточних або малопроточних водойм з пiщаними та мулисто-пiщаними донними вiдкладами. Є домiнантом або спiвдомiнантом в угрупованнях водяної рослинностi (найчастiше у степовiй зонi). Чисельність. Трапляється спорадично (частіше у степовій зоні). Популяції численні, кількість їх зменшується.Причини зміни чисельності. Осушення, забруднення та засолення водойм.

Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста водяна рослина. Кореневище довге, повзуче, закріплюється на дні водойм. Листки округлосерцевидні, плавають на воді. Квітки жовті, з глибокорозсіченим віночком. Коробочка яйцевидна. Цвіте у червні - серпні. Плодоносить у серпні - вересні. Розмножується вегетативно (кореневищем) та насінням.

Коручка болотна . Поширення. Полiсся, Українськi Карпати, Розточчя, Опiлля, Лiсостеп, Степ (поблизу великих рiк). Гiрський Крим. Місця зростання. Торфовi болота, заболоченi луки тощо. Трапляється серед чагарникiв по берегах струмкiв, переважно на грунтах з великим вмiстом кальцiю. Чисельність. Популяції налічують по кілька сотень і більше особин. Причини зміни чисельності. Порушення водного режиму територій (зокрема, меліоративні роботи).

Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 20-70 см. Кореневище довге, горизонтальне, повзуче. Стебло округле або трохи гранчасте. Листки (4-8) довгасто-яйцевидні та ланцетні, довші за меживузля. Суцвіття китицевидне, до цвітіння поникле, потім пряме, нещільне. Квітки біло-рожево-жовті, губа довша за зовнішні листочки оцвітини. Цвіте у червні - серпні. Плодоносить у липні - вересні. Розмножується насінням і кореневищем. 

Лікоподієла заплавна. Наукове значення. Рідкісний вид, зростає у невластивих для плаунових умовах. Поширення. Полiсся, лiсостепова та степова зони (рiчковi тераси), зрiдка - Українськi Карпати. Чисельність. Популяції нечисленні, їхня кількість залежить від зволоження території. Деякі популяції зникли (зокрема на терасах пониззя Дніпра). Причини зміни чисельності. Осушування боліт, освоєння річкових терас.

Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина. Стебло завдовжки 10-15 см, повзуче, густо вкрите лінійно-шиловидними листками. Спороносні гілки короткі, прості, на верхівках мають довгі стробіли без ніжки. Спороносить у липні- вересні. 

Осока девелла. Поширення. Волинська височина, Мале Полiсся, Подiлля, Розточчя та Зх. Полiсся. Місця зростання. Евтрофнi осоково-моховi болота. Трапляється переважно на карбонатних грунтах. Чисельність. Даних немає. Спостерігається тенденція до зменшення чисельності. Причини зміни чисельності- осушення боліт.

Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 10-60 см. Утворює щільні дерновини. Стебла численні, тригранні, борознисті. Листки нитковидні. Колоски одиничні. Цвіте у травні - червні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням і вегетативно. 

Язичник буковинський. Поширення  Мале Полiсся. Окремi мiсцезнаходження в Зх. Полiссi та Центр. Лiсостепу, ймовiрно, втраченi.  Місця зростання. Евтрофнi осоково-гiпновi болота, нерiдко карбонатнi, з розрiдженим ярусом вiльхи. Чисельність. Зростає групами (по 10-20 рослин). Популяції повночленні. Причини зміни чисельності. Осушення та освоєння боліт.

Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста рослина заввишки 30-90 см. Кореневище коротке. Стебло міцне, майже голе. Прикореневі листки довго-черешкові, стеблові - розширені у піхви. Кошики у густому гроні, крайові квітки маточкові, язичкові, жовті. Сім`янки ребристі, видовженоциліндричні, з досить довгим чубком. Цвіте у червні - серпні. Плодоносить у вересні - жовтні. Розмножується кореневищем і насінням. 

Росичка середня. Поширення. Правобережне Полiсся, Лiсостеп (тераси Днiпра), зрiдка - Подiлля. Місця зростання. Обводненi мезотрофнi болота, переважно осоково-сфагновi. Чисельність. Популяції нечисленні, спостерігається їхнє скорочення. Причини зміни чисельності. Осушення та освоєння боліт.

Загальна характеристика. Багаторічна трав`яниста комахоїдна рослина заввишки 3-12 см. Стебло (1 або 2-3) біля основи коліноподібне, висхідне. Листки клиновидно-оберненояйцевидні, зверху і по краях вкриті залозистими волосками, утворюють прикореневу розетку. Квітки білі, зібрані (по 4-10) у суцвіття. Плід - грушовидна, борозенчаста коробочка. Цвіте у червні - липні. Плодоносить у серпні. Розмножується насінням.

Меезія тригранна. Поширення. Українськi Карпати, Опiлля, Полiсся, Правобережний Лiсостеп. Місця зростання. Торфовi евтрофнi, рiдше мезотрофнi болота.Чисельність. Популяції нечисленні, зростає як домішка до ін. видів. Причини зміни чисельності. Осушення боліт та ін. меліоративні роботи. Загальна характеристика. Дернинки до 15 см заввишки, нещільні, вгорі жовто- або темно-зелені, внизу чорнуваті. Стебло прямостояче, просте, інколи розгалужене, внизу з густобурою повстю, тригранне. Листки до 3,5 мм завдовжки, напівстеблообгортні. Дводомна рослина. Спорогони одиничні з видовженою грушовидною коробочкою на тоненькій червоній ніжці. Розмножується спорами.

Півники болотні - багаторічна трав'яниста рослина родини півникових. Має товсте (до 2 см завтовшки) косе розгалужене кореневище. Стебло кругле, трохи сплющене, 0,6—1,5 м заввишки, вкрите листом, у верхній частині гіллясте; гілки стебла прямостоячі, закінчуються квітками, нижні довші, інші поступово вкорочені. Листки дворядні плоскі, широко мечовидні, гострі; нижні листки такої ж довжини, як і стебло, верхні — короткі. Покривало дволисте (листочки трав'яні, з перетинчастими краями), з 2—3 квітками; квітки правильні, двостатеві, яскраво-жовті, одиничні. Поширення. Півники болотні ростуть по всій території України (крім Полинового Стопу й Гірського Криму) на болотах, по берегах річок та озер.

Хамарбія болотна (лат. Hammarbya paludosa; народна назва — малаксис) — багаторічна кореневищна трав'яниста рослина родини Зозулинцеві (Orchidaceae). Занесена до Червоної книги України (1996). Хамарбія — багаторічна трав`яниста рослина заввишки до 20 см. Має тонке кореневище, п'ятигранне, тонке, голе стебло, яке біля основи має овальне бульбовидне потовщення, з 2-4 листками в нижній частині. Суцвіття — видовжена багатоквіткова негуста китиця. Квітки дрібні, жовтувато-зеленуваті. Цвіте у липні — серпні. Розмножується кореневищем. Зростає на вологих луках та торфовищах, болотах.

В Україні поширена на Полiссі, в Українських Карпатах, Передкарпатті, Розточчі, Лiсостепу (м. Кременець Тернопiльської області, м. Сміла Черкаської області). Зникла на околицях Києва, у Полтавськiй та Харкiвськiй області.

      Журавлина болотна. Вічнозелений слаборозгалужений сланкий кущик родини брусничних (15 - 30 см заввишки). Пагони тонкі, темно-бурі з висхідними квітконосними гілочками. Молоді гілочки опушені. Листки (5-16 мм завдовжки, 2-6 мм завширшки) чергові, яйцеподібні або довгасті, гоструваті, шкірясті, короткочерешкові, пластинка зверху блискуча, темно-зелена з загорнутими вниз цілісними краями, зісподу світло-зелена, майже біла від воскового нальоту. 

 Росте журавлина у заболочених соснових і мішаних лісах, на оліготрофних і мезотрофних болотах. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні - червні, плоди достигають у вересні. Поширена в західному правобережному Поліссі, північно-східній частині лівобережного Лісостепу, зрідка в Карпатах і Прикарпатті. 

Бобівник трилистий — Menyanthes trifoliata. Багаторічна трав'яниста рослина 25—70 см заввишки, з повзшім стеблом. Листки всі прикореневі, довгочерешкові з трійчастою пластинкою обернено-яйцевидних листочків. Квітки білувато-рожеві, зірчасті, в довгастому гроні на безлистому квітконосному стебельці. Цвіте у травні — червні. Росте по всій території України, по низьких берегах рік і озер, по низинних торфових болотах, в канавах, утворюючи часто густі зарості.

Шабельник болотний (Comarum palustre L.) - Сімейство розоцвіті. Шабельник болотний це багатолітній напівчагарник до 100 см висоти з довгим гіллястим стеблом.   Листочки сидячі, довгасті. Суцвіття шабельник болотний має рихле, небагатоквіткове; чашка подвійна. Поширений шабельник болотний в заболочених лісах і лугах, по берегах всіляких водоймищ. шабельник болотний можна знайти в європейській частині.

Альдрованда пухирчаста — рідкісна своєрідна водна рослина, яка відома тим, що ловить дрібних комах, тому належить до групи комахоїдних рослин. Це невеличка реліктова рослина третинного періоду. Альдрованда пухирчаста поширена в основному в тропічних та субтропічних країнах. В Україні Альдрованда пухирчаста зрідка трапляється у водоймах майже по всій території, крім Карпат та Криму. Нитковидне стебло альдрованди довжиною до 15 см горизонтально плаває у воді. Рослина не прикріплена до дна — у неї взагалі відсутні корені. Її листочки мають по краях чутливі волоски, які при дотику дрібних тварин згортаються, захоплюючи свою здобич у своєрідні міхурці, де відбувається перетравлювання. Так Альдрованда пухирчаста, яка живе у бідних водах та болотах, пристосувалась здобувати додаткове живлення. 

Хамедафна чашкова. Рідкісна болотна рослина. Хамедафна чашкова - вічнозелений гіллястий чагарник 17-50 см заввишки. Гілки у неї лозиноподібні, спрямовані косо вгору, рідкі. На старих гілках сірувато-бура кора потріскана, а молоді, як і листки, вкриті дрібними круглими лусочками. Листки у хамедафни чашкової довгастоовальні або ланцетні, до 5 см завдовжки, дрібнозубчасті, шкірясті, з трохи загорнутими краями, зверху брудно-зелені, блискучі, знизу - іржаво-зелені. Квіти пониклі, розташовані на кінчиках гілок в пазухах верхніх листків, зібрані вони в однобокі китиці. 

     Цвіте хамедафна чашкова у травні - липні. Зустрічається ця рослина дуже рідко на півночі Західного Полісся. Росте хамедафна чашкова на оліготрофних (верхових) лісових болотах. Причини зміни чисельності - проведення меліоративних робіт.

Ломикамінь болотний. Рідкісна зникаюча болотна рослина. Ломикамінь болотний - трав'янистий багаторічник до ЗО см заввишки. Пагони у нього тонкі, довгі, повзучі, вкриті листками. Квітки одиночні, пелюстки жовті з оранжевими цятками при основі. Квіткові бруньки закладаються під осінь, тому цвіте рослина в червні - серпні наступного року. Дуже рідко ломикамінь болотний зустрічається на Поліссі та на півночі Лісостепу. 

       Росте на торф'яних болотах і грузьких луках. Зникає ця рослина внаслідок господарської діяльності людини, насамперед проведення меліоративних робіт. Для збереження виду необхідно виявляти його місцезростання, створювати заказники, контролювати стан популяцій.

Росичка англійська. Рідкісна зникаюча болотна рослина з цікавою біологією (комахоїдна) . Росичка англійська - трав'янистий багаторічник з безлистим квітковим стеблом, до 25см заввишки. Від росички круглолистої вона відрізняється листками - лінійно-клиновидними, спрямованими вгору, з пластинками, що поступово переходять в черешок. Цвіте рослина в липні - серпні. 

Зустрічається росичка англійська зрідка на Поліссі, в Малому Поліссі та на півночі Лісостепу. Росте ця рослина переважно по торфових і сфагнових болотах з досить бідним живленням. Росичка англійська - цінний для науки вид. Використовується вона в народній медицині. Зникає внаслідок господарської діяльності людини (переважно проведення меліоративних робіт). 

Сверція багаторічна. Рідкісна зникаюча болотна рослина. Стебло у цього трав'янистого багаторічника високе, прямостояче. Листки супротивні, яйцевидні, дугожильні, чим ближче до верхівки - дрібніші. В пазухах верхніх листків розміщені правильні п'ятилопатеві квітки, схожі на гострокутну зірочку. Кореневище мичкувате. Зрідка сверція багаторічна зустрічається в Карпатах, Розточчі, Поділлі, Малому Поліссі, на Волині. В Україні проходить східна межа ареалу.                

 Росте вона на евтрофних (низинних) болотах і заболочених луках. Чисельність виду дуже скоротилася через те, що більшість боліт на рівнині республіки, де зростала сверція, вже освоєно. Охороняється в пам'ятці природи - Висячому болоті на полонині Глистуватій в Гринявських горах. 

Список літератури: 

1.Андрієнко Т.Л. Біорозмаїття боліт України та його охорона // Конвенція про біологічне розмаїття: громадська обізнаність і участь. — К.: Стилос, 1997. — 154 с.

2.Басманов Є.І. Загальна гідрологія: Конспект лекцій. - Харків, 2004

3.Басманов Є.І. та ін. Географія України: Навч. посібник. - Харків, 1993. - 184 с.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: