Новая немецкая медицина. Советы от немецкая медицина. Клиника немецкой семейной медицины. Почему в израиле хорошая медицина. Главные новости медицины израиля. Медицина в израиле отзывы. Аденома простаты лечение. Быстрое народное лечение аденомы простаты. Аденома простаты и простатит. Легкий способ перестать курить. Как перестать курить уже сегодня. Как перестать хотеть курить. Уход за кожей лица. Качественный уход за кожей летом. Домашний уход за кожей. Боли на ранних сроках беременности. Быстрое лечение на ранних сроках беременности. Ощущения на ранних сроках беременности. Воспаленные гланды лечение. Чем лечить воспаленные гланды дома. Воспаленные гланды симптомы. Прыщи на лице как избавиться. Как навсегда избавиться от прыщей с лица. Прыщи на подбородке как избавиться.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Християнство - символ віри

 E-mail | Категорія: Контрольні | Перегляди: 2672 |

Контрольна робота з релігієзнавства

План:
1.Християнський символ віри (догматика, засади, віровчення, особливості богослужіння).
2. Моральна доктрина християнства ( Євангельська проповідь Ісуса).

Християнський символ віри (догматика, засади, віровчення, особливості богослужіння).

Догмати християнства. Сутність християнської (як і будь-якої іншої) релігії виражають її догмати. Вони не підлягають критиці й мають у віровченні силу абсолютного авторитету. Тому заперечення або сумніви щодо будь-якого з християнських догматів розцінюються церквою як єресь і передбачають накладання анафеми.
Основними християнськими догматами спочатку були вчення про триєдність Бога, боговтілення, спокуту, вознесіння, хрещення, безсмертя душі. Пізніше до них додали догмати про божественну і людську природу Христа, наявність у нього двох воль і двох дій та іконовшанування.

  Із поділом християнства на православну, католицьку й протестантську церкви з'являються догмати, які визнають лише прихильники певного напряму. Так, суто католицькими є догмати про чистилище, про сходження Духа Святого не тільки від Отця, а й від Сина, про непорочне зачаття Богородиці та її тілесне вознесіння на небо, про непогрішимість папи римського. А суто протестантськими — догмати «спасіння вірою» та визначеності.

    Цілком природно, що кожен із догматів є складовою єдиного християнського віровчення. І все ж спільною основою є тринітарний догмат (вчення про Святу Трійцю). Згідно з ним християни поклоняються єдиному у трьох особах (іпостасях) Богу — він Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Постулюється, що безначальний Отець передвічно народжує Сина, який є досконалим одкровенням Отця, тому й іменується ще Словом-Логосом.

Від Отця також сходить Дух Святий. Джерелом цього постулату є Новий Завіт: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово» (Ів. 1:1); «А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, — той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене» (Ів. 15:26).
Всі три іпостасі рівні («рівночесні») у своїй божественності. їм належить однаково поклонятися: «Бо троє свідкують на небі: Отець, Слово і Святий Дух, і ці Троє — Одно» (Ів. 5:7).

Причиною початку процесу формування християнських догматів була потреба у визначенні засад та меж (ортодоксії) християнської доктрини. Вважається, що церква, виголошуючи своє віровчення у формі догматів, надихається силою Святого Духа і утверджується авторитетом свого глави Ісуса Христа. Основні догмати християнства формувалися та проголошувалися на перших семи загальноцерковних, тобто Вселенських (IV—VIII ст.) соборах.

Перші віросповідні правила християн було сформульовано апостолом Павлом у його Посланнях (Рим. 10:9; Кор. 12:3; 15:3—5). Вони вимагали передусім сповідання віри в Ісуса Христа, його викупну жертву та чудесне воскресіння. Це був своєрідний загальнообов'язковий для всіх християн догматичний мінімум.


Символ віри. Зі становленням і розвитком християнства виникла ціла низка правил та Символів віри, які регламентували й спрямовували життя християнських громад перших століть нашої ери. Та найсуттєвішим із них став Нікео-Константинопольський Символ віри, що був затверджений на перших двох Вселенських соборах.
Символ віри — стислий виклад головних догматів певної релігії, безумовне виконання яких є обов'язком віруючого.

Усі християни дотримуються такого Символу віри:
— існує один всемогутній Бог, який своїм словом усе створив, всім керує та існує вічно;
— Бог є справедливий суддя, що за добро нагороджує, а за зло карає;
— Бог — один, але в трьох іпостасях (особах): Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий; три іпостасі утворюють Пресвяту Трійцю;
— Син Божий став людиною, страждав, помер і воскрес задля спасіння людей;
— Ісус Христос заснував єдину соборну й апостольську церкву, в якій відбувається спасіння людини Божою благодаттю;
— є вічне життя і воскресіння покійників.

Ці положення є обов'язковими для визнання їх християнами. Аби витлумачити їх глибинну сутність, було створено особливі тлумачні книги — катехізиси. Це дохідливі посібники для релігійного навчання. Символ віри, сформований на Нікейському та Константинопольському Вселенських соборах, визнається трьома основними напрямами християнства: православ'ям, католицизмом та протестантизмом. Католицька церква сповідує ще й восьмий пункт Символу віри (про Святого Духа) з додатком filio que (філіокве, тобто «і від Сина»), який означає, що Святий Дух виходить не лише від Бога-Отця, а й від Бога-Сина.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) — театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням «священного писання», поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо.
Мета богослужіння — постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили. Разом з ушануванням Бога, діви Марії(богородиці, богоматері, мадонни) склався культ «святих» — ушанування осіб, які «догодили богу» і відзначені ним «даром чудотворення». Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб «спасіння».

Значне місце у християнському культі відводиться святам: «воскресіння» Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння
Христа), Різдво Христове тощо.

Моральна доктрина християнства ( Євангельська проповідь Ісуса).

Християнська мораль знаходить своє вираження у своєрідних уявленнях і поняттях, а також доктрині про моральне і аморальне, у сукупності визначених моральних норм (наприклад, заповідях), у специфічних релігійно-моральних почуттях (християнська любов совість і т.п.) і деяких вольових якостях віруючої людини (терпіння, покірність і ін.), а також у системах морального богослов'я і теологічної етики. Усі разом перераховані елементи складають християнську моральну свідомість.

Іншою особливістю християнської моралі, що випливає з її зв'язку з догматами віровчення, є те, що в ній є такі моральні наставляння, що неможливо знайти в системах нерелігійної моралі. Таке, наприклад, християнське навчання про страждання-благо, про всепрощення, про любов до ворогів, непротивленні злу й інші положення, що знаходяться в протиріччі з насущними інтересами реального життя людей.
Що стосується положень християнства, загальних з іншими системами моралі, то вони одержали в ньому значну зміну під впливом релігійно-фантастичних уявлень.

У самому стиснутому виді християнську моральну доктрину можна визначити як систему моральних уявлень, понять, норм і почуттів і відповідного їм поводження, тісно зв'язану з догматами християнського віровчення.
Християнська мораль містить у собі деяку сукупність норм (правил), покликаних регулювати взаємини між людьми в родині, у громаді віруючих, у суспільстві. Природно, що створюючи свій моральний кодекс, християнство включило в себе і деякі прості загальнолюдські норми моральності, що одержали відображення в Євангельській проповіді Ісуса.

Ісус Христос — Боголюдина.

Центральною постаттю християнства є Ісус Христос (гр. Христос — месія, рятівник), історичність існування якого сучасні дослідження не заперечують.
Згідно з християнським ученням Ісус Христос — Син Божий, який з волі Бога-Отця заради спасіння людства зійшов із небес на землю, олюднився через народження його Дівою Марією, ставши Боголюдиною, дав людям заповіді Нового Завіту, прийняв мученицьку смерть (через розп'яття) з метою спокутування вродженого гріха та гріхів людства. На третій день після поховання Христос воскрес, а потім вознісся на небо і як невід'ємна іпостась Святої Трійці зайняв місце справа від Отця. Християни вірять, що Ісус Христос прийде вдруге і почне судити всіх живих і мертвих за заслугами, після чого настане царство Боже.

Тож Ісус для християн не просто достовірна історична особа, що народилася у Віфлеємі (місто у давній Іудеї, нині м. Бейт-Лахм) у 4 р. до н. е. Він Боголюдина, місія якої — вказати шлях до Бога. Ісус описав цей шлях трьома словами: «Бог є любов». Так він вказав людям їх призначення, навчивши їх користуватися своєю свободою. Надзвичайно дохідливою мовою, в очевидно буденних ситуаціях Ісус показував, як виявляти любов. Своєю поведінкою він не стільки заперечив канони іудаїзму, скільки піднявся «над ними. Замість закону розплати «око за око, зуб за зуб» він запропонував прощення у формі іншого закону — «коли тебе вдарять по правій щоці, підстав ліву».

Християнська любов — беззастережне прийняття того, кого любиш, і самовідданість щодо нього аж до самозречення.

Ісус не вимагав жодних ритуалів чи форм літургії, не будував храмів. Він обмежувався лише Господньою молитвою, зміст якої вміщує в собі все, що можна сказати про стосунки з Богом.
Ісус проповідував радісну звістку про прихід царства Божого: «...Настав час і наблизилось Царство Боже: покайтесь і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Іудеї вірили, що в кінці часів Бог втрутиться у земну історію і, здійснивши Страшний суд, установить своє царство на землі — царство миру і гармонії, правити яким буде Месія — цар, Божий помазаник. Ісус учив, що цей час уже настав: здійснювані ним чудеса зцілення та оживлення мертвих покликані були свідчити про присутність Духа Божого.

 Звертаючись до учнів, Ісус пояснював, що він є не могутній і славний земний цар і вождь, якого вони очікували, а той, кому належить перенести багато страждань. Ісус ототожнював себе із сином людським, виконуючи останній Божий суд над людством. Він підкреслював, що «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для визволення багатьох» (Мк. 10:45).

Ісус утверджував перевагу справжньої щирості і милосердя над буквальним, але формальним, виконанням вимог закону Мойсеевого.
Із багатьох його суджень і притч логічно випливає висновок: убогий, який щиро вірує, є ближчим Богу, ніж фальшивий самовпевнений святоша, що посідає високий щабель у релігійній ієрархії. Християни вірять, що через смерть і воскресіння Ісуса Христа смерть і зло на землі назавжди переможено. Він сам є втіленим словом Божим, завершальним відкриттям Божим, співвічним Богу-Отцю, істинним Богом та істинною Людиною.
Ісус прагнув, аби люди зрозуміли, що царство Боже сходить із небес на землю за допомогою тих справ, які він здійснює, і тієї доброї новини про спасіння, яку він проповідує.

Ісус про природу і долю людини. У вченні Ісуса немає досконало розробленого вчення про людську особистість. Він був занадто обтяжений практичними наслідками людської недосконалості й гріховності, щоб мати час для теоретичних досліджень на цю тему. Ісус співчував людям, що збивались у натовп і нагадували йому овець, які не мають пастуха. Головне ж у його ставленні до людей — це те, що люди створені Богом. І як творіння Божі вони зідповідальні лише перед Богом. Ісус учив, що кожна людина має велику цінність. Небесний Отець знає про потреби людей і турбується про них. Навіть волосся на головах людських пораховано. Бог посилає свої благословення однаковою мірою як для праведних, так і для неправедних, не розрізняючи їх. Оскільки Бог цінує всіх людей, вони здатні цінувати і себе та інших.

Та обставина, що людство гріховне, також було предметом вчення Ісуса Христа. Та він не вважав гріховність нездоланним бар'єром між людиною і Богом. Це лише підґрунтя для підйому, зростання. Якщо індивід бажає вдосконалюватися, то йому слід починати з відвертого визнання своєї безпорадності. «Я прийшов закликати не праведників, а грішників до покаяння», — так говорив про це Ісус (Лк. 5:32). Усюди зустрічаючи трагічні наслідки гріха, він докоряв тим, хто виправдовував себе, не визнаючи свою гріховність, і суворо засуджував тих, які спонукали інших людей творити зло. Разом із тим Ісус стверджував, що людська гріховність є не сутністю людини, а лише її викривленням. Спасіння у царстві Божому відродить людей такими, якими їм призначив бути Бог.

Згідно з ученням Ісуса Христа кожну людину чекає смерть. Деякі люди, як ті, хто спокутував, так і ті, хто не спокутував свої гріхи, після своєї смерті перейдуть у проміжний стан, щоб, перебуваючи в ньому, чекати кінця світу — або у благословінні, або у обраній ними самими відокремленості від Бога. У життя після смерті людина візьме з собою те, що заслужила — прощення гріхів або осудження за них. Ісус говорив, що після смерті другої можливості для спасіння у людини не буде, і ніяка реінкарнація не надасть шансу для спасіння у наступному житті. Тому смерть віруючого — це фактично не смерть, а перехід від обмеженості у спілкуванні з Богом до його повноти, оскільки «кожна людина віруюча в Мене не помре ніколи» (Ін. 11:25—26). Невіруючі ж завершать своє життя у гріхах і ніколи вже не зможуть прийти туди, де перебуває Ісус (на небо), тому що вони відмовилися від Божого спасіння.

Цей світ буде існувати до другого пришестя Христа. Своїм учням у бесіді на Оливній горі (Мт. 24—25) він розповідав, що знаменнями кінця будуть віровідступництво (Мт. 2:10), поява псевдохристів і псевдопророків (Мт. 24:6) та проповідь Євангелія по всьому світу (Мт. 24:14). Остаточна дата цієї події не відома нікому (Мт. 24:42; 25:13). Вона станеться несподівано і раптово. На думку деяких богословів, у цей час воскреснуть і виправдані, і засуджені. Тоді ж відбудеться і Останній суд над людством. Після тисячолітнього царства на землі прощені успадкують життя на небі, яке Ісус називав домом Отця свого і своїм місцеперебуванням. Ті ж, хто відкинув запропоноване їм Богом спасіння, потраплять у місце осудження, мук і погибелі. Ісус порівнював його з вогняною піччю, з вогнем вічним і називав геєною, де гинуть і душа, і тіло.

Отже, християнство у певному розумінні і є Христос. Воно існує разом із своїм засновником, а він нероздільний зі своїм ученням — новим заповітом Бога людству.


Заповіді Ісуса Христа. Другим джерелом християнського морального вчення, за Біблією, є дев'ять заповідей блаженства Нагірної проповіді Ісуса Христа (Мт. 5:3—12).
1. Блаженні убогії духом, бо їхнє Царство Небесне.
2. Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
3. Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
4. Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони наситяться.
5. Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.
6. Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
8. Блаженні вигнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
9. Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене. Радійте та веселіться — нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Осмислення стверджувальних заповідей Нагірної проповіді Ісуса Христа засвідчує, що людина може досягти повноти власного духовного існування — блаженства — тільки шляхом культивування в собі таких моральних чеснот, як смиренність, каяття, правдолюбство, милосердя, лагідність, миролюбство, мужність у борні за правду і справедливість. Нагірна проповідь принципово по-новому переосмислює моральні настанови старозавітного закону.
Так, не лише звертається увага на обов'язковість зовнішніх дій («не кради», «не вбивай»), а й наголошується на важливості праведного внутрішнього стану, духовного спрямування. Тобто праведними мають бути не тільки вчинки, а й помисли. Старозавітна норма «око за око, зуб за зуб» взагалі нівелюється скасуванням помсти і встановленням домінування принципу любові, що випливає з двох заповідей Божих: «Люби Господа Бога всім серцем своїм і всією душею, і всією своєю думкою» і «Люби ближнього свого, як самого себе». Адже на цих двох заповідях, як учив Ісус Христос, увесь Закон і пророки стоять (Мт. 22:37—40).
З Нагірної проповіді слідує головне правило практичної моралі: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви. Бо в цьому — Закон і Пророки» (Мт. 7:12).

Література:
Головащенко С. Історія християнства.- К., 1999.
Лубський В.І. Релігієзнавство. – К., 1997.
Чельцов Г.Обьяснение символа веры, молитов и заповидей.- М., 1991г.

 

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: