Купить новостройку с отделкой. Где купить однокомнатную квартиру в новостройке? Купить новостройку недорого. Оценка стоимости недвижимости. Какая рыночная оценка недвижимости? Принципы оценки недвижимости. Теплый пол своими руками. Как сделать теплый пол в доме. Монтаж водяного теплого пола. Не включается ноутбук. Скажите почему не включается ноутбук. Ноутбук включается и сразу выключается. Быстрый кредит наличными. Где быстро взять кредит без справок. Оформить быстрый кредит. Топ wow сервера. Где скачать последний клиент wow? Самый лучший сервера world of warcraft. Ленточная пилорама цена. Ленточная пилорама своими руками чертежи. Скачать чертежи ленточной пилорамы. Аренда квартир без посредников. Длительная аренда квартир без посредников и прочих. Аренда однокомнатной квартиры.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Відповіді на тестові завдання з психології

 E-mail | Категорія: Контрольні | Перегляди: 539 |

тестові завдання з психологіїВідповіді на тестові завдання з психології та пояснення до контрольної роботи.

1.Визнання наприкінці XIX ст. психології як самостійної науки зумовлено:

а) досягненням відповідного рівня розвитку світової культури; 

б) визначенням предмета і створенням методу наукового пізнання психологічної науки; 

в) визнанням світовою науковою громадськістю необхідності існування психології як науки. 

  На це питання не існує однозначної відповіді. Справа в тому, що є кілька наукових підходів до виникнення та розвитку психології. Так, представники першого з  підходів вважають, що власне наукова психологія виникла з другої половини XIX ст. Цей період пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав змогу психології відокремитися від філософії. Цей підхід на сьогодні є найпоширенішим, тому відповідь б) буде найбільш точною. 

      Однак існує й другий підхід - культурологічний - розвиток психологічної науки розглядається в контексті розвитку людської культури загалом. До цього підходу належить вчинкова концепція в історії психології, яку розробив український учений В. А. Роменець. Згідно з цим підходом, етапи розвитку психології виокремлюють за історичними епохами: психологія Міфологічного періоду, психологія Античності, психологія Середньовіччя, психологія Відродження, психологія епохи Бароко, психологія Просвітництва, психологія Сцієнтизму (епохи, що бере початок у XIX ст., у якій, до речі, живемо й ми, її назва походить від лат. «scientia» - наука, і відображає ту рушійну силу, яку має наука в сучасній культурі). Тому відповідь а) також буде вірною.

2.Твердження “Пізнаю те, у що вірую” належить: 

а) Фомі Аквінському;

 б) Пьєру Абеляру; 

в) Іоанну Скоту Еріугені. 

До ранніх схоластів (слово «схоласт» означало «вчитель», згодом назва поширилася на тих, хто займається наукою, особливо філософією) належав філософ П’єр Абеляр (1079-1142). Він народився в родині рицаря. Батько мріяв, що син продовжить його справу, однак із дитинства в хлопчика виявився потяг до наук. Здобувши добру освіту, Абеляр переїжджає до Парижа і відкриває власну школу, де викладає логіку й богослов’я. Слава про школу швидко поширилася по всій Європі й кожен, хто бажав збагатитися знаннями, приїжджав послухати лекції вченого.

    Абеляр добре знав античну філософію, славився як неперевершений майстер диспуту й талановитий учитель. Головним інструментом у пошуку істини Абеляр вважав розум. А тому, опираючись на мудрість Святого Письма, був переконаний: будь-яке знання треба розвивати за допомогою власного розуму. Його правило було просте: «Пізнаю те, у що вірю». Такі вільнолюбиві судження викликали гнівний осуд із боку церкви, яка ставила віру вище за розум. Абелярові забороняли викладати, його постійно переслідували. Зрештою, П’єр Абеляр був змушений покаятися і доживати вік у монастирі Клюні. 

3. В основу томізму покладено вчення: 

а) Платона; 

б) Аристотеля; 

в) Епікура. 

Томізм — напрям у схоластичній філософії й теології католицизму, для якого характерне прагнення поєднати християнське вчення з акцентованою увагою до прав розуму і здорового глузду. Томі́зм як учення  засноване Томою Аквінським. Доктрина томізму виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи збагнення цього вчення за допомогою розуму. Цим томізм відрізняється від августиніанства, що звертається до інтуіції. З цим пов'язана орієнтація томізму радше на вчення Аристотеля, ніж на Платона та неоплатоніків.

Вище благо Ф. Аквінський вважав ціллю цілей (вплив Арістотеля). Таке його визначення зумовлене теологічним розумінням світу: тотожність людських цілей з благом постає як вираження благості буття загалом. На початку свого існування томізм натрапив на різку критику з боку августиніанства і в 1277 році був офіційно засуджений церковно-університетськими інстанціями Парижа й Оксфорда. 

     У 1270 р. паризький єпископ Етьєн Тамп'є засудив 13 аристотелівсько-аверроїстських положень, а в 1277 р. він же піддав осуду список з 219 тез, що містив поряд з положеннями Аристотеля, Аверроеса, Авіценни, Сігера Брабантського близько 20 сентенцій Томи Аквінського. Проте вже до XIV століття томізм отримав визнання в різних школах домініканського ордену. Унаслідок Реформації і втрати Католицькою церквою колишнього панування, томізм дещо видозмінюється завдяки впливу т.з.другої схоластики (Франсіско Суарес).

 4.Схоластика виникла з метою: 

а) розробки Символу віри; 

б) виправлення вчення “Отців церкви”; 

в) впорядкування, розроблення та доступнішого сприйняття християнської догматики. 

     Схоластична філософія - це філософія певного часового проміжку (XI-XIV ст.), Заснована на християнському Одкровенні, на вірі в істинність того, що викладено в Священному Писанні, і в те, що цю істину можна і потрібно розуміти за допомогою філософії. Мета виникнення схоластики - упорядкувати і зробити доступною християнську догматику. Основним засобом впорядкування християнської догматики була покликана філософія. В історії схоластики виділяють чотири основні періоди:

 1. VIII-IX ст. – Свого роду підготовчий період, найбільш яскраво представлений у творах Іоанна Скота Еріугена; 

2. IX-XII ст. - Період значних суперечок між римсько-католицькими теологами про роль віри і розуму, виражений у діяльності П'єра Абеляра і Ансельма Кентерберійського; 

3. XIII в. - «Золотий вік схоластики», що завершився створенням офіційного вчення римсько-католицької церкви працями Томи Аквінського; 

4. XIVB. - Період кризи схоластики, що виразилося у творчості Вільяма Оккама, у творах якого вже критикувалося прагнення католицизму до обгрунтування віри за допомогою розуму, і ідеї якого стали джерелом реформаторських настроїв. 

5. Гуманісти критикували: 

а) праці ”Отців церкви”; 

б) вчення томізму; 

в) християнське віровчення загалом. 

       Людина, а не божество стоїть в центрі світогляду гуманістів. Ідеал гуманістичної культури - всебічно розвинена людська особистість, здатна насолоджуватися природою, любов'ю, мистецтвом, досягненнями людської думки, спілкуванням з друзями.  Гуманісти пішли далеко вперед від філософських і моральних переконань феодально-церковної культури. Новий світогляд (гуманізм)  об'єктивно містив заперечення релігії: в центр світобудови ставилася людина, а не Бог, знання, а не віра. 

   Однак не можна спрощувати взаємовідносини гуманістів і церкви. Вони не були атеїстами, їх критика не торкалася основ релігії, відкидалися лише крайнощі (вимога аскетизму, інш.).

       Внутрішнє розкріпачення, вільнодумство цілком поєднувалося у гуманістів з вірою в Бога, конфлікту з католицькою церквою дуже довго не виникало. У ранньому гуманізмі вибір морального ідеалу робився не на користь чернечої аскези, а на користь повнокровного життя у миру. Ці ідеї проголошував уже Ф. Петрарка. Він вважав, що тільки у громадському житті у повній мірі виявляється суть людини, яка за своєю природою є «соціальною істотою». Серед гуманістів було багато духовних осіб (Микола Кузанський був єпископом, священиком став Франческо Петрарка), часто церковні сановники, в тому числі Папи римські, ставали меценатами. Багато творів мистецтва надихалося біблійними сюжетами. Нерідко художники, архітектори працювали на замовлення римського двору, збільшуючи вплив католицької церкви (Сикстинська капела, собор Св. Петра).

6.Гермес Трисмегіст — це: 

а) реальний сучасник біблійного Мойсея; 

б)філософ-містик, який жив на початку нашої ери;

 в) міфічний персонаж, який поєднує риси давньоєгипетського бога Тота і давньогрецького бога Гермеса. 

        Гермес Трисмегіст — бог у елліністичному Єгипті, який сполучав у собі риси грецького бога Гермеса та єгипетського  Тота. Гермесу Трисмегісту приписується авторство герметичної, себто окультної  літератури, доступної тільки для втаємничених: для давніх окультистів навіть Іліада та Одісея Гомера фігурували поміж книжками Гермеса Трисмегіста. 

    Пізніше поняття герметичної літератури та філософії, зробилось синонімом алхімії, що намагалася відкрити таємницю перетворювати дешеві метали на дороге золото та знайти еліксир довгого, чи навіть безсмертного, життя. З огляду на те, що герметична література була зрозуміла тільки втаємниченим, вважалося, що скарби знання, вкладені в них, Гермес Трисмегіст убезпечив від ока профана магічними печатками. Тому слово герметичність почало означати — щільно замкнений, агерметизм — таємну науку, виложену в тих герметичних книжках. 

7.Одне з перших психологічних вчень про емоційну сферу людини створив: 

а) Платон за часів античності; 

б) 3. Фрейд на початку XX ст.; 

в) Р. Декарт у XVII ст. 

       Досліджуючи природу емоцій, античні мислителі і філософи намагалися відшукати універсальний теоретико-методологічний ключ до розкриття таємниці історичних і культурних перетворень емоцій як психічного феномена. Його концептуальні підвалини були закладені представниками різних філософських шкіл, зокрема й Платоном (елейська школа). 

    У цьому контексті, за вченням Платона, емоції як психічне явище мають ту ж саму природу, що й світ зовнішній, вони складаються з тих самих елементів чи їхньої суміші, проте структурно вони тонші, невидимі. Безперечно, у вченнях Платона не могли не виникнути питання про фізіологічний механізм розмежування обох світів, їхню онтологію і походження, зв’язок, взаємодію, взаємовплив тощо. Таким чином, звернення до проблеми емоцій, форми їх можливого виявлення, взаємозалежності емоційного і емпіричного досвідів є характерним для вчення Платона. 

8.Філософсько-психологічну концепцію людини на базі її уявлень про відношення до світу розробив:

 а) С. Л. Рубінштейн; 

б)А. Н. Леонтьєв;

 в)Л. С. Виготський. 

     Відносно самостійний напрям (школу) створив С. Л. Рубінштейн (1889-1960), який здійснював свого часу керівництво науковими дослідженнями на кафедрі психології МДУ і в Інституті загальної та педагогічної психології. Однією з центральних ідей його роботи є діяльнісна концепція психіки: відображення реального буття опосередковано конкретною діяльністю людини. При цьому С. Л. Рубінштейн показує, що зовнішні впливи проявляють себе через внутрішні, психологічні фактори: зміст і стан психіки індивіда. Рубінштейн стверджував, що психіка і діяльність єдині і що психіка формується тільки в діяльності. В роботі "Буття і свідомість" (1957) він розкриває ідею психологічного детермінізму і показує, що зовнішні причини діють через внутрішні умови, серед яких поряд із психічними образами, мисленням, системами операцій особливу роль відіграють особистісна мотивація, цілі і здібності індивіда.

    Діяльнісний підхід розроблявся також А. Н. Леонтьєвим як розвиток ідей Л. С. Виготського. Однак, важливо зауважити, що  спочатку діяльнісний підхід розроблявся незалежно від цієї лінії засновником іншої психологічної школи Сергієм Леонідовичем Рубінштейном (1889-1960) і був ним позначений вперше вже на початку 20-х рр.. минулого століття   при розгляді принципу творчої самодіяльності (будь-яка діяльність є самостійною і творчою - одна з найважливіших думок С. Л. Рубінштейна).

9.Герменевтика — це науковий метод пізнання, розроблений одним з таких напрямів сучасної філософської думки: 

а) екзистенціалізмом; 

б) феноменологією; 

в) персоналізмом. 

  Герменевтика  — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, юридичних, історичних і релігійних текстів.  Теоретичним фундаментом герменевтики кінця XX ст. стали твори Мартіна Гайдеґґера -  німецького філософа, який зосереджував свою роботу у сферах феноменології та герменевтики.  Мартін Гайдеґґер онтологізував герменевтику: з мистецтва тлумачення, з методу інтерпретації історичних текстів, яким вона була у Шлейєрмахера та Дільтея, герменевтика стає «здійсненням буття». 

Феноменологія стверджує, що свідомість у чистому вигляді – "абсолютне Я" (яка одночасно є джерело потоку свідомості людини). Вона конструює світ, вкладаючи в нього "смисли". Всі види реальності, з якими має справу людина, пояснюються із актів свідомості. Об'єктивної реальності, що немовби існує поза і незалежно від свідомості, просто не існує. А свідомість пояснюється із себе самої, проявляє себе як феномен. Методи феноменології здійснили значний вплив на розвиток екзистенціалізму, герменевтики, аналітичної філософії та ін.

10.Проблему ”установки” розробляли представники психологічної школи: 

а) московської; 

б) тбіліської; 

в) ленінградської. 

    Як відомо, один з напрямків радянської психології виник в Грузії.  Під керівництвом Д. Н. Узнадзе (1886-1950), засновником грузинської школи в психології – психології установки,  грузинські психологи успішно розробляли проблему установки. У 1979 р. в Тбілісі проходив перший в СРСР Міжнародний симпозіум з проблем несвідомого, на якому школа Узнадзе отримала високу оцінку.

  Дімітрі Узнадзе вважається одним із основоположників сучасної психології. Автор робіт «Основні положення теорії установки» (1961) та «Експериментальні основи психології установки» (1966), в яких вводиться та обґрунтовується поняття установки як «границі» між суб'єктивним та об'єктивним. Виникаючи при зіткненні потреб суб'єкта та об'єктивної ситуації її задоволення, установка, за Узнадзе, представляє з себе цілісний, недиференційований стан суб'єкта, що передує  діяльності. Установка Узнадзе є формою дослідження несвідомого.

Замовити контрольну роботу з психології: 067 994 09 24, 063 143 32 32, e-mail:Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: