Как правильно класть плитку. Как класть плитку на стену быстро. Класть плитку своими руками. Как выбрать ламинат для квартиры. Какой лучше выбрать ламинат сегодня. Какого цвета выбрать ламинат. Как правильно клеить обои. Как клеить обои на потолок вертикально. Как правильно клеить углы обоями. Интересные самоделки своими руками. Качественные самоделки своими руками фото. Самоделки для дома своими руками. Как сделать потолок в доме. Чем лучше утеплить потолок дома на сегодняшний день. Утепление потолка дома своими руками. Бизнес идеи с минимальными вложениями. Успешные идеи малого бизнеса с нуля. Прибыльные бизнес идеи. Как сделать мебель своими руками. Сделать деревянная мебель своими руками. Сделать мебель своими руками видео. Опалубка для фундамента. Как сделать опалубку для фундамента быстро. Опалубка для фундамента купить.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Тангеційні рухи земної кори та поняття про рельєф

 E-mail | Категорія: Контрольні | Перегляди: 1170 |

земна кора та рельєф Контрольна робота з геології (2 питання):

1. Тангеційні рухи земної кори

2. Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу.

 Питання №1:

Можливість горизонтальних переміщень земної кори була відзначена досить давно. Вперше цю думку висловив ще в 1668 р.  вчений Пласе. Про можливість горизонтальних переміщень материків писав великий Ломоносов. Німецький геолог А. Вегенер  був вражений дивовижною подібністю обрисів окраїн континентів, нині поділених Атлантичним океаном. 

  Тангенційні рухи материків виявляються за точними геодезичними вимірюваннями, як наземними, так і з космосу. Міжнародні станції такого роду існують в Японії, Італії, США та в Узбекистані. Всі вони пристосовані до 39°8' пн.ш. Останнім часом розвиваються також лазерні супутникові вимірювання.

       Виявилось, що Північна Америка та Південна Америка розходяться із швидкістю 40 мм/рік, Північна  Антарктида  та  Південна  Америка  розходяться   із   швидкістю 9 мм/рік, Африка віддаляється від Антарктиди із швидкістю 8,3 мм/рік і від Південної Америки із швидкістю 16 мм/рік.

           На те ж саме вказують і багатокілометрові амплітуди зміщень для таких великих глибинних розломів, як Сан-Андреас (240 км) та Грейт-Глен (100 км). Сучасні рухи земної кори в районі розлому Сан-Андреас відбуваються із швидкі¬стю 10-20 мм/рік, максимальна швидкість становить 85 мм/рік.

       Щодо тангенційних рухів в минулому, то прикладом надзвичайно швидкого переміщення є «алюр» Індійської плити на північ. В період з пізньої крейди до раннього олігоцену це переміщення відбувалось із швидкістю 100-180 мм/рік. Положення найбільш західної частини Євразійської плити відносно Африканської також змінилось: за 9 млн. років обидві плити змістились на 100 км, тобто рух відбувався із швидкістю 10 мм/рік.

         Розподіл кліматичних зон на Землі 250-350 млн. років тому дуже відрізнявся від сучасного: в районі екватора панував холод, тоді як полюси знаходились в умовах жаркого клімату. Пояснити це достовірно можна лише тривалим переміщенням материків в горизонтальній площині, коли клімат на них поступово змінювався від полярного до екваторіального.

       Геофізики (палеомагнітологи) встановили, що протягом геологічної історії нашої планети магнітне поле неодноразово знижувало свою напруженість і навіть змінювало знак (тобто північний і південний магнітні полюси мінялися місцями). Таких епох зміни знака магнітного поля, або інверсій, нині встановлено багато десятків. Вони відбилися в магнітних властивостях порід. Траєкторія руxу  цих полюсів має вигляд складної кривої, причому для  кожного материка рух відбувався за своєю кривою. 

          Північний магнітний полюс зараз розташований в Арктиці, а раніше знаходився в Антарктиді. Якщо як приклад взяти найбільш близький до сучасного період, то близько 700 тис. років тому північний магнітний полюс був розташований в Арктиці, а до цього приблизно 1,5 млн. років знаходився в Антарктиді. Якщо припустити, що при цьому відбувалось переміщення не полюсів, а материків, то виявиться, що до сучасного стану вони прийшли, будучи відірваними наприкінці палеозою від єдиного континенту.

       Пояснення цьому можна знайти, вивчаючи будову земної кори океану.

До останнього часу вчені не мали можливості отримувати дані про будову океанічного дна та земної кори під ним, безпосередньо вести спостереження дна океанів. Однак пізнання океану продовжувалось, і зараз накопичено багатий фактичний матеріал за допомогою батіметрії та геофізичних методів.             

           Зараз отримано багато надзвичайно цікавих даних буріння океанічного дна, яке здійснювалось із спеціально обладнаних кораблів. Понад 50 країн взяли участь у здійсненні Міжнародного геодинамічного проекту (1970-1980 pp.), і зараз наука збагатилась новими даними про ті процеси, які відбуваються, наприклад, у осьових зонах серединно-океанічних хребтів. Здобутий фактичний матеріал свідчить, що будова океанічного дна суттєво відрізняється від структури материків.

         Земна кора океанічного дна відрізняється від материкової кори невеликою товщиною, а також тим, що вона в загальних рисах складається лише з двох верств: осадової потужністю 1-2 км, іноді більше, і базальтової, яка має потужність 5-8 км. Базальтова верства складається з двох верств - верхньої, складеної головним чином толеїтовими базальтами з олівіном, без вкраплеників, і нижньої, представленої габро та амфіболітами.

          В.Є. Хаїн, підкреслюючи відміну будови материків та океанів, на дні океанів виділив три типи структур: зону зчленування з материковими структурами, океанічні орогенні пояси і океанічні платформи. Головними структурами в зоні зчленування є розломи, дуже часто глибокого закладання, які відокремлюють континентальну кору від океанічної.

      Особливістю трансформних розломів є те, що вони являють собою здвиги, тоді як осі розірваних серединних хребтів являють собою розсуви. Комбінація здвигу і розсуну, що його перетинає, створює умови максимальних тангенційних тектонічних рухів, і тому тут розташовано більшість епіцентрів великих землетрусів, а також численні діючі вулкани.

        Океанічні платформи являють собою великі ділянки дна океанів глибиною 4-6 км між океанічними орогенними поясами і зонами зчленування з платформними структурами. Поверхня дна цих ділянок вирівняна або горбаста, з лінійними й ізометричними підняттями. Характерними для таких підводних рівнин є гайоти - височини з плоскою вершиною, звичайно, вулканічного походження.

         Щодо утворення океанів, існує гіпотеза розсуву, яка базується на гіпотезі тектоніки плит, за якою висхідний потік із мантії прогріває континентальну літосферу, поступово переводить її нижні верстви у розщільнений астеносферний стан. Результатом термічного розширення і є поступове здіймання поверхні, а також ініціальні розриви. 

      Продовження впливу висхідного потоку приводить до значного потоншення та розтягання материкової літосфери. На поверхні це проявляється в поглибленні окремих рифтових тріщин і виливі на їх дні толеїтових базальтів, що виплавляються із мантії на глибині 20 км. Якщо ж потік настільки потужний, що здатний значно змінити структуру течій в асте-носфері, відбувається повний розрив материкової літосфери за системою головних рифтових тріщин. 

Поняття про рельєф, форми та елементи рельєфу.

   Поверхня Землі, тобто її рельєф є об'єктом географії. За розмірами форм в рельєфі виділяють декілька груп:

Ø Мегарельєф;

Ø  Макрорельєф;

Ø ме­зорельєф;

Ø  мікрорельєф.

    Найбільш великими елементами рельєфу Землі являються материки та океани. Ці елементи визначають мегарельєф, в якому материки розміщені вище по відношенню до рівня Світо­вого океану, а дно океанів розміщене нижче від рівня Світового океа­ну.

           В розподілі елементів мегарельєфу на поверхні Землі є зако­номірності, які не піддаються обгрунтованому поясненню. Материки групуються нарами (Північна та Південна Америка, Європа та Африка, Азія та Австралія). Форма материків більш-менш схожа на трикутники з однією із вершин, направленою на північ. І нарешті, нерівномірний розподіл материків на поверхні Землі: в півкулі, занятій Тихим океа­ном, їх нема зовсім, всі вони сконцентровані в другій півкулі.

  Макрорельєф являє собою низовини, рівнини, хребти, кряжі.

   Мезорельєф - це окремі гори, долини річок, впадини озер.

  Мікрорельєф - це урочи­ща, береги річок, озер, морів і тому подібне. Рельєф континентів, особ­ливо по мікрорельєфу, істотно відрізняється від рельєфу дна океанів.

       Для характеристики рельєфу Землі використовують гіпсографічні криві. Для цього по вертикальній осі відкладають висоти нерівностей, а по горизонтальній осі - площини, які займають ці нерівності.

Мікрорельєф характеризують топографічними планами в горизон­талях.

Найвищою горою на Землі вважають Еверест або Джомолунгму в Гімалаях, висота якої 8848 м над рівнем океану, а відстань від центру Землі до вершини цієї гори становить 6382260 м. До речі, в Еквадорі є гора пік Чімборасо, у якої відстань від центра Землі до її вершини ста­новить 6384412 м. Високих гір на Землі небагато, а площа, яку вони займають, складає всього декілька відсотків від площі всієї планети.

         Середня висота суші на Землі становить 875 м. Майже 20 % площі планети займають на материках рівнини, висота яких рідко перевищує 300-м над рівнем моря. На окраїнах континентів суша заходить під во­ду. Низька рівнинна частина континентів, що перейшла під воду океа­ну, утворює шельф - практично горизонтальну поверхню на глибинах до 250 м, яка займає близько б % площі планети.

         Глибше - континен­тальний схил, простягається досить далеко і займає площу більше 10 % від площі поверхні Землі. Він має кут нахилу 3°-7°, а місцями 27 15°-25°. На кінці континентального нахилу глибина доходить до 2500 м. Рельєф континентального схилу ускладнений численними ка­ньйонами, що спускаються до континентального підніжжя. Деякі з цих каньйонів досягають глибини 1000 м і більше, частина з них являють собою підводні русла великих річок.

       З глибини 2000-2500 м до глибин 3000-3500 м знаходиться континентальне підніжжя, яке ще глибше переходить в ложе Світового океану. Площа ложа Світового океану ста­новить більше 50 % поверхні Землі, а середня глибина океану стано­вить 3794 м.

        Зони переходу від суші до океану в різних місцях планети неодна­кові. Наприклад, по окраїнах Тихого океану вони досить складні і ха­рактеризуються невеликим шельфом. Ця зона має окраїнні моря (Охотське, Японське, Південно-Китайське та інші), острівні дуги (Японія, Філіппіни та ін.), а також глибоководні западини (жолоби), які відокремлюють острівні дуги від ложа Світового океану. Глибоководні западини мають глибину 7-10 км, найбільша з них - Маріанська, що має глибину 11034 м. Особливістю будови рельєфу ложа Світового океану є наявність серединних океанічних хребтів висотою 3-5 км, які простягаються на десятки кілометрів.

Список літератури:

1.     Бакка М.Т.,Ремезова О.О. / Основи геології. Навчальний посібник. – Житомир : Видавництво РВВ ЖІТІ, 1999. – 380 с.

2.     Паранько І.С., Сіворонов А.О., Євтєхов В.Д. Загальна геологія – Кривій Ріг. Вид-во Мінерал, 2003.

3. Свинко Й. М., Сивий М. Я. Геологія: Підручник. - К.: Либідь, 2003. – 480с. 

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: