Новая немецкая медицина. Советы от немецкая медицина. Клиника немецкой семейной медицины. Почему в израиле хорошая медицина. Главные новости медицины израиля. Медицина в израиле отзывы. Аденома простаты лечение. Быстрое народное лечение аденомы простаты. Аденома простаты и простатит. Легкий способ перестать курить. Как перестать курить уже сегодня. Как перестать хотеть курить. Уход за кожей лица. Качественный уход за кожей летом. Домашний уход за кожей. Боли на ранних сроках беременности. Быстрое лечение на ранних сроках беременности. Ощущения на ранних сроках беременности. Воспаленные гланды лечение. Чем лечить воспаленные гланды дома. Воспаленные гланды симптомы. Прыщи на лице как избавиться. Как навсегда избавиться от прыщей с лица. Прыщи на подбородке как избавиться.

Всі роботи на сайті "Курсова інфо" є авторськими і призначені  для допомоги у навчанні. Розміщення, тиражування або відтворення матеріалів із сайту на сторонніх ресурсах відстежується та забороняється відповідно до законодавства України про авторське право! 

Розвиток та ліцензування підприємництва

 E-mail | Категорія: Контрольні | Перегляди: 1294 |

бізнес       Контрольна робота з підприємницької діяльності.

       План:

      1.Тенденції розвитку підприємництва в Україні.

      2. Ліцензування підприємницької діяльності.

          1.     Тенденції розвитку підприємництва в Україні.

  Розвиток підприємництва в Україні - один з пріоритетів урядової політики. Невід’ємною складовою світової ринкової господарської системи є підприємництво. В економічній науці давно вже стали аксіоматичними поняття що,

 

·         по-перше, бізнес відіграє найважливішу роль при вирішені задач економічного і соціального характеру,

·        по-друге, формування культури підприємництва життєво необхідно для економічного росту і конкурентоспроможності економіки,

·        по-третє, активна державна підтримка розбудови бізнесу в майбутньому забезпечує створення більшої чисельності робочих місць, збільшує базу оподаткування, і ріст національного доходу.

       При аналізі тенденцій розвитку підприємництва в Україні, на жаль, потрібно констатувати, що вітчизняний бізнес стикається з високими відсотковими ставками, що збільшують вартість капіталу та стають гальмом розвитку нового бізнесу.

Обов'язкова вимога наявності застави, вартість якої перевищує суму наданого кредиту, унеможливлює доступність кредитних ресурсів для малих підприємств, особливо в сільській місцевості, де банки навіть не приймають у заставу майно у зв'язку з його неліквідністю.

  Особи, що бажають започаткувати малий бізнес, взагалі не мають можливості отримати кредит, зважаючи на обов'язкову вимогу банків щодо наявності терміну роботи підприємства, як правило, не менше 6 місяців. Слаборозвинута, і діє лише на місцевому рівні система гарантійних фондів кредитування малого бізнесу, яка дозволила б вирішити проблему застави.

До речі, за оперативними даними сьогодні в Україні працює 166 банків, більше тисячі кредитних спілок, 313 лізингових центрів, 970 інвестиційних фондів і компаній, 398 інноваційних фондів. Цифри начебто вражаючі, але можливості небанківських форм фінансування на сьогодні залишаються обмеженими та не забезпечують потреб малого підприємництва.

Однією з основних проблем розвитку малого підприємництва є недостатність знань для запровадження та ведення власної справи. Розв’язуючи цю проблему, Державна служба зайнятості проводить навчальні семінари за участю фахівців центрів зайнятості, податкових органів, соціальних фондів, фінансових та підприємницьких структур, які надають широкий спектр інформаційних та консультаційних послуг незайнятому населенню з юридичних, економічних, психологічних та інших питань.

       На жаль, практика господарювання малих підприємницьких структур в Україні засвідчує, що вони досі не стали могутнім сегментом вітчизняної економіки. Частка малого бізнесу в ВВП України складає 11%, а чисельність малих підприємств у розрахунку на 10 тис. чол. – 53; у той же час у розвинутих країнах частка малого бізнесу в ВВП складає 50-60%, а на 10 тис. чол. припадає 500-700 малих підприємств. Така ситуація майже не змінюється в Україні декілька років поспіль. 

Це засвідчує, що в Україні сьогодні склався стійкий курс, що негативно впливає на будь-які наміри зрушити з місця теперішній стан малого бізнесу. Такими негативними тенденціями є:

·        Недосконала законодавча база щодо державної підтримки малого підприємництва, неоднозначне ставлення до підприємців з боку місцевих органів влади та несприятливе регуляторне середовище негативно впливає на якість економічного зростання підприємництва та призводить до регіональної диспропорції в його розвитку, внаслідок чого більше половини малих підприємств України зосереджені у 7-ми регіонах України.

·        Не дивлячись на загальну тенденцію до збільшення кількості малих підприємств (з 7,2% у 2001 році до 8,6% у 2002 та 7,5% за 2003 рік), у 2004 році темпи приросту знижено майже у 2 рази.   Крім того, в регіонах значно знижені темпи приросту кількості малих підприємств: тільки 4 з 27 у 2005 році мають збільшені темпи приросту в порівнянні із 2004 роком, а в 23 регіонах дані показники значно нижчі від досягнутих за попередні роки.

·        Питома вага обсягів реалізації продукції (робіт, послуг) малими підприємствами у загальних обсягах по Україні протягом останніх років залишається невисокою та має тенденцію до скорочення: 8,1% у 2000 році, 7,1% у 2001; 6,7% за 2002 рік та 6,2 у 2003 році. А за 2004 та 2005 роки тільки по 5,3%.

·        Має тенденцію до зниження зайнятість у промисловості (на 8,8%) , будівництві (на 3%), готельному та ресторанному бізнесі (на 1,7%).

·        Загальні показники зайнятості у малому підприємництві в поточному році залишилися майже без змін по відношенню до попереднього.

·        Кількість малих підприємств, що випускали продукцію та надавали послуги, від загальної кількості зареєстрованих малих підприємств у 2005 році складає 72,2% або 204,675 тис. одиниць. Це на 2,6% менше, ніж було таких підприємств у 2001 році. Таким чином, 78723 одиниці малих підприємств не працювали: не створювали нові робочі місця, не сплачували податки державі та не виплачували заробітну плату найманим працівникам (приховане безробіття).

·        Середня питома вага кількості малих підприємств з чисельністю до 10 осіб найманих працівників дорівнює 79,8% від загальної кількості малих підприємств у 2004 – 2005 роках. А от розмір середньомісячної заробітної плати 1 найманого працівника у цієї групи малих підприємств менше від того, який сплачується на малих підприємствах з чисельністю працюючих більше 10 осіб. Тим самим занижується середній показник розміру заробітної плати на малих підприємствах України.   Тільки 7 регіонів мають середньомісячну заробітну плату 1 найманого працівника на малих підприємствах вищу від середнього її значення по Україні, а 20 регіонів – нижчу.

·        Витрати на одиницю виробленої продукції на малих підприємствах у 2004 році становили 102,9 коп/грн., що свідчить про збитковість виробництва. Ситуація значно не покращилась і в 2005 році.

·        Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування за основними видами економічної діяльності малих підприємств у 2004 році становив “-“1344,1 млн. грн. (сальдо), що на 110,5 млн. грн. збитків більше, ніж у 2003 році, та на 1249,4 млн. грн. збитків більше, ніж у 2001 році. Найбільш збитково працювали малі підприємства приватної форми власності (79,2% від загального збиткового сальдо за 2004 рік).

·        Проблема недостатності в державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування навичок у проведенні аналізу регуляторного впливу та відстеження ефективності прийнятих регуляторних актів, відсутності навичок сучасного адміністративного менеджменту, глибокого знання визначених типів неспроможностей ринку, які є підставою для втручання в ринкове середовище, а також знання видів і ситуацій неспроможності влади, що є основою методології державного управління в умовах ринку.

·        Проблема недостатності або відсутності певних статистичних параметрів, даних, достатніх обсягів інформаційно-аналітичної інформації, які необхідні органам влади та управління для більш глибокого аналізу і структурування проблем, оцінки потенційних об'єктів управління, аналізу їх внутрішньої природи і структури та розробки адекватних методів і засобів їх врегулювання.

·        Ускладнений доступ підприємців до інформації про регуляторні вимоги та наявні ресурси, які можна залучити для розвитку бізнесу, інформації про наявні земельні ділянки, приміщення та обладнання, про проведення конкурсів, не дає можливості залучати ресурси, необхідні для розвитку бізнесу, започатковувати нові напрямки діяльності.

·        Відсутність регуляторних функцій в процедурі стягнення збору за видачу дозволів на розміщення об'єктів торгівлі. Збір за розміщення об'єкта торгівлі сьогодні перетворився на довготривалу та затратну процедуру для підприємців, став плідним підґрунтям для корупції та зловживань, перешкодою для започаткування торгівельної діяльності.

·        Аналіз процедур і регуляторних ефектів від видачі дозволу на розміщення об'єктів торгівлі свідчить про те, що цей дозвіл фактично є безпідставною і безглуздою ліцензією на торгівлю, яка видається щорічно і за отримання якої треба щорічно сплачувати чималі кошти та витрачати багато часу на отримання значної кількості необхідних документів.

          Для отримання дозволу на розміщення об'єкта торгівлі сьогодні в багатьох містах необхідно зібрати від 5 до 20 документів різних дозвільних служб (від пожежників – до органів держнаглядохоронпраці), витратити один-два або більше місяців часу, а також сплатити чималу суму за нав'язані, недоцільні й зайві в управлінському відношенні «послуги» дозвільно-розпорядчих органів. При цьому, дуже в багатьох випадках заплутані, суперечливі й незрозумілі процедури отримання цього дозволу створюють плідне підґрунтя для корупції.

·        Необхідність для суб'єктів підприємництва – орендарів при отриманні в оренду нерухомого майна, що перебуває у комунальній власності, нести витрати на проведення незалежної оцінки вартості цього майна.

(Згідно з пунктом 19 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629, у разі оренди нерухомого майна комунальної форми власності здійснюється його незалежна оцінка) .

·        Відсутність конкурсних засад для відбору найкращого оцінювача під час проведення незалежної оцінки державного майна та приміщень для їх надання в оренду, що негативно позначається на об'єктивності результатів оцінки, вартості майна та розмірі орендної плати для суб'єктів підприємництва.

·        Сьогодні законодавством передбачено порядок конкурсного відбору суб'єктів оціночної діяльності лише при проведені таких операцій з державних майном, як приватизаці я , продаж і застав а (Наказ Фонду державного майна України від 12.02.97 № 152 «Про затвердження Положення про конкурсний відбір експертів”).

·        Незбалансованість інтересів у відносинах між підприємцями, які здійснюють торгівлю на ринках, та адміністраціями цих ринків.

·        Відсутність визначеної процедури обліку торговельних місць на ринках.

Внаслідок неврегульованості питання чіткого обліку торговельних місць адміністрації ринків приховують частину ринкового збору, зібраного з підприємців, не перераховуючи його до місцевих бюджетів (саме адміністрації ринків є відповідальними за справляння та перерахування ринкового збору).

Як наслідок цього, частина діючих торговельних місць на ринках сьогодні фактично перебуває в «тіні», водночас органи місцевого самоврядування через недоотримання надходжень від ринкового збору часто збільшують його розміри.

·        Відсутність доступу громадян та підприємців до вичерпної інформації про умови та процедури отримання дозволів, погоджень, висновків, інших документів дозвільного характеру

·        Неадекватність і необґрунтованість вимог до функціонування ринків, встановлених ветеринарними, санітарними, протипожежними та будівельними нормами та правилами .

 Усі зазначені проблеми нині мають бути вирішені.

 Причому на перший план висувається проблема формування корпусу підприємців (з числа управляючих і спеціалістів, робітників, селян), а також необхідних компонентів підприємницької інфраструктури.
Важливими передумовами розвитку підприємництва є подальша демократизація та урізноманітнення форм власності, подолання недоторканності принципу підпорядкування нижчих економічних структур вищим, формування повноцінного конкурентного ринку, забезпечення законних прав господарств тощо.

  Можливості розвитку підприємництва відкриваються на базі прийнятих законів України "Про власність", "Про підприємства", "Про підприємництво". На їхній основі в Україні формуються такі форми підприємництва: індивідуальне дрібне підприємництво; система колективних підприємств (акціонерні товариства, кооперативи та ін.); державні підприємства; спільні підприємства.  Різні форми підприємницької діяльності в Україні набувають усе більшого поширення.

      Усього за час проведення приватизації понад 40 тис. державних підприємств змінили організаційну форму господарювання. Частка основних фондів, що належить державі, зменшилась з 96 до 49 відсотків.

    Однак, незважаючи на поліпшення кількісних показників збільшення недержавного сектора, слід констатувати, що підприємництво ще не стало основним способом господарювання в Україні. З'ясовуючи причини такого становища, треба виходити з реальної ситуації, яка створилася в економіці країни.

   Насамперед слід мати на увазі, що перехід від командно-адміністративних до ринкових методів господарювання - тривалий процес, у якому необґрунтована поспішність може призвести лише до втрат матеріального й морального характеру. Крім того, на розвитку підприємництва негативно позначається кризове становище економіки. Так, лібералізація цін і пов'язана з нею інфляція призвели до ліквідації фінансової бази малого бізнесу через обезцінення заощаджень населення і різке підвищення відсоткових ставок.

      Слід враховувати й таке: економічна суть підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку не будь-яким шляхом, а за рахунок зниження витрат виробництва стосовно до ринкової ціни через науково-технічний прогрес. Інфляція, спричинена надто високими цінами на засоби виробництва, фактично закриває доступ багатьом підприємствам до сучасних технологій, найновіших досягнень науково-технічного прогресу.

       Негативно позначається на розвитку підприємництва також глибокий спад виробництва. Він посилює монополістичний характер економіки, її дефіцитність, розширює інфляцію, породжує економічний хаос і невпевненість. До того ж постійна інфляція, коли зростання цін перевищує збільшення номінальних доходів населення, веде до звуження ємності внутрішнього ринку, істотно стримує розвиток підприємницької діяльності у виробничій сфері.

       Крім того, недосконалими залишаються організаційні й правові засади розвитку підприємництва, фінансово-кредитна й податкова системи. Всі ці та інші факти переконливо свідчать, що процес становлення підприємництва як форми господарювання відбувається нині досить суперечливо. На його шляху необхідно подолати багато труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

  Подальший розвиток підприємництва в нашій країні потребує формування належної законодавчої бази, сприятливої для розвитку дрібного та малого бізнесу, удосконалення його фінансово-кредитної підтримки, забезпечення матеріально-технічних та інноваційних умов для розвитку всіх видів і форм підприємництва, поліпшення інформаційного та кадрового забезпечення бізнесу, стимулювання зовнішньоекономічної діяльності всіх суб'єктів підприємництва.

     Сприяє розвиткові підприємництва економічне піднесення, зниження цін, зростання платоспроможності населення та його добробуту, зменшення обсягів контролю за діяльністю підприємців з боку інститутів державного регулювання економіки, подолання корупції, рекету тощо.

      Не менш важливе значення для розвитку підприємництва має вдосконалення законодавчої бази, спрямоване на забезпечення захисту приватної власності, вирішення правових суперечностей та скасування положень у законодавчих актах, що стримують розвиток приватної ініціативи.       
       Актуальним є створення більш сприятливого податкового, інвестиційного, цінового режимів для суб'єктів підприємництва та впорядкування механізмів державного регулювання і контролю підприємницької діяльності, подолання тіньової економіки.

         Розвиток підприємництва несумісний з командно-бюрократичними методами господарювання, будь-якими суб'єктивно-догматичними підходами в управлінні економікою. Допущені тут помилки катастрофічне відбиваються на становищі підприємця. Лише той досягає успіху на цьому шляху, хто здатний творчо мислити, генерувати нові ідеї, володіє вмінням організувати трудові колективи на втілення цих ідей у господарську практику.

       Розвиток підприємництва в Україні потребує вдосконалення юридичного забезпечення його економічної, організаційної та фінансової підтримки з боку держави.

2 . Ліцензування підприємницької діяльності.

   Однією з проблем державної регуляторної політики в галузі підприємництва є проведення ліцензування підприємницької діяльності. Головними рисами легітимації підприємницької діяльності слід визнати реєстрацію й ліцензування підприємницької діяльності. Згідно з чинним законодавством ліцензуванню підлягають ті види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров’я людини, навколишнє середовище і безпеку держави. Для здійснення підприємницької діяльності, що підлягає ліцензуванню, необхідно одержати відповідну ліцензію і додержуватися ліцензійних умов, які встановлює Кабінет Міністрів України.

   Ліцензія – це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, відповідно до якого власник ліцензії має право займатися даним видом господарської діяльності.

 Ліцензійні умови – установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

        Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

 В Україні ліцензуванню підлягають наступні види господарської діяльності:

1) пошук (розвідка) корисних копалин;

2) виробництво, ремонт і реалізація вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, вибухових речовин і матеріалів (за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України);

4) видобування уранових руд;

5) видобуток і виробництво дорогоцінних металів, дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння, виготовлення та реалізація виробів з їх використанням;

6) виробництво і реалізація лікарських засобів, ветеринарних медикаментів і препаратів, пестицидів та агрохімікатів;

7) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, засобів індивідуального захисту та активної оборони;

8) розроблення, виготовлення та реалізація спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації;

9) розроблення, виробництво, впровадження, експлуатація, реалізація систем і засобів криптографічного і технічного захисту інформації, голографічних захисних елементів;

10) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності;

11) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування, розподіл; постачання та зберігання природного газу за певних умов;

12) централізоване водопостачання та водовідведення;

13) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів, наземної космічної інфраструктури, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем;

14) усі види діяльності, пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами; культивування, використання рослин, що містять наркотичні засоби, для промислових цілей;

15) проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних робіт;

16) медична та ветеринарна практика;

17) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів;

18) організація та утримання тоталізаторів, гральних закладів, випуск та проведення лотерей;

19) будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж);

20) надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів повітряним, річковим, морським, залізничним, транспортом та автомобільним транспортом загального користування;

21) заготівля, переробка металобрухту кольорових і чорних металів; збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів, дорогоцінного й напівдорогоцінного каміння;

22) заготівля, обробка окремих видів ресурсоцінних відходів, збирання, заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (за переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України);

23) операції у сфері поводження з небезпечними відходами;

24) проектування, монтаж, технічне обслуговування, випробування на відповідність встановленим вимогам засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінка протипожежного стану об’єктів; проведення випробувань на пожежну небезпеку речовин, матеріалів, будівельних конструкцій, виробів і обладнання;

25) надання послуг з охорони громадян, державної та іншої власності;

26) виконання авіаційно-хімічних робіт;

27) виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт;

28) пересилання поштових переказів, простих та реєстрованих листів, поштових карток, бандеролей та посилок масою до 30 кілограмів;

29) надання послуг радіозв’язку (з використанням радіочастот) та послуг телефонного зв’язку (крім відомчих об’єктів);

30) технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації;

31) організація іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму; екскурсійна діяльність;

32) фізкультурно-оздоровча та спортивна діяльність: організація та проведення спортивних занять професіоналів та любителів спорту; діяльність з підготовки спортсменів до змагань з різних видів спорту, визнаних в Україні;

33) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

34) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

35) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

36) проведення землевпорядних та землеоціночних робіт;

37) проектування, будівництво нових і реконструкція існуючих меліоративних систем та окремих об’єктів інженерної інфраструктури;

38) діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім ставків;

39) посередницька діяльність митного брокера та митного перевізника;

40) виробництво дисків для лазерних систем зчитування; експорт, імпорт обладнання та дисків для лазерних систем зчитування;

41) виготовлення парфумерно-косметичної продукції з використанням спирту етилового.

          Ліцензування наступних видів господарської діяльності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах:

·        банківська діяльність;

·        діяльність з надання фінансових послуг;

·        зовнішньоекономічна діяльність;

·        канали мовлення;

·        електроенергетика та використання ядерної енергії;

·        освіта;

·        інтелектуальна власність;

·        виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами.

         Ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій, здійснюється тільки за результатами відкритих конкурсів. До таких видів господарської діяльності відносяться:

·        видобування уранових руд;

·        видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння;

·        постачання природного газу за регульованим, за нерегульованим тарифом;

·        зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, встановлюваний ліцензійними умовами;

·        надання послуг радіозв'язку (з використанням радіочастот).

Одержання ліцензії

         Право видачі ліцензій мають відповідні міністерства, відомства, державні адміністрації і виконкоми місцевих рад народних депутатів відповідно до переліку органів, що видають ліцензії на окремі види діяльності, який затверджується Кабінетом Міністрів України. Для одержання ліцензії до відповідного органу ліцензування необхідно подати такі документи:
 заяву, в якій зазначають:

 1) відомості про заявника: для фізичної особи — прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів; для юридичної особи — найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код;

    2) вид діяльності, на який заявник хоче отримати ліцензію;
    3) засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

       Для окремих видів господарської діяльності також подаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України (це можуть бути копії установчих документів, документів про рівень освіти і кваліфікації працівників, про право власності суб’єкта господарської діяльності на виробничі площі (або їх оренду), відомості про наявність та стан технічного обладнання тощо).

         Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймається у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дати надходження документів, за деякими винятками згідно з чинним законодавством. Повідомлення про прийняття рішення надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом 3 робочих днів з дати його прийняття.

    Підставами для відмови у видачі ліцензії є:

·        недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;

·        невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для обраного ним виду господарської діяльності.

Ліцензія оформлюється не пізніше ніж за 3 робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. На підставі ліцензії, виданої центральним органом виконавчої влади, господарська діяльність провадиться на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, – на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.  Термін дії ліцензій на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для переважної більшості видів господарської діяльності він становить 3 роки.

     Особливі строки дії ліцензій установлюються на провадження наступних видів діяльності:

·        з надання послуг радіозв’язку (з використанням радіочастот) – 10 років;

·        з надання послуг телефонного зв’язку (крім відомчих об’єктів) – 15 років;

·        з технічного обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації – 5 років;

·        з випуску та проведення лотерей, якщо ліцензія видається Міністерством фінансів в процесі переоформлення реєстраційних свідоцтв – 12 років.

Термін дії ліцензії може бути продовжений за заявою суб’єкта підприємницької діяльності в порядку, встановленому для її видачі.
       Плата за видачу ліцензії справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (на квітень 2002 р.: 17 грн х 20 = 340 грн), якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (255 грн), якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади.
       

Особливі розміри плати за видачу ліцензії встановлюються на провадження окремих видів господарської діяльності (в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян):

1) у сфері зв’язку (в межах території Автономної Республіки Крим, однієї області, м. Києва і м.Севастополя): надання послуг радіозв’язку (з використанням радіочастот) – 200;
- надання послуг телефонного зв’язку (крім відомчих об’єктів): міжнародного – 529000 (видається тільки на діяльність на території України), міжміського і стільникового – 20000, місцевого – від 20 до 200; --технічне обслуговування мереж теле- і радіомовлення в межах промислової експлуатації – 60;

2) у сфері, пов’язаній з алкогольними напоями:
- виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв –1500;
- виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв підприємствами первинного виноробства, які виготовляють виноградні і плодово-ягідні виноматеріали і спирт-сирець з їх відходів, із середньорічними обсягами переробки сировини до 1 тис. тонн – 360;
- оптова торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим – 15000.    
 - оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями – 300;

3) у сфері, пов’язаній з тютюновими виробами:
-виробництво – 900;
-оптова торгівля – 300;
-роздрібна торгівля – 150.

Плата також справляється (в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян):
-за видачу однієї копії ліцензії (що потрібні для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата) – 1;
-за переоформлення ліцензії (у випадку зміни найменування юридичної особи або прізвища, ім'я, по батькові фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; зміні місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності; змін, пов’язаних з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності) – 5;
-за видачу дубліката ліцензії (у випадку її втрати або пошкодження) – 5.

1 червня 2000 р. Верховна Рада прийняла закон “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.
        Новий підхід цього Закону полягає в тому, що об’єктом ліцензування визнано господарську діяльність, а ліцензіатом – суб’єкта господарювання. Господарською діяльністю Закон називає будь-яку діяльність, у тому числі й підприємницьку, юридичних осіб, а також фізичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності, які займаються виробництвом, виготовленням продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.

   Застосувавши таку законодавчу конструкцію, парламентарі вирішили першу серйозну проблему – визначення об’єкта ліцензування.  Тому з отриманням ліцензій виникали проблеми в організацій, які не були зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, але бажали здійснювати діяльність, яка підлягала ліцензуванню як суто підприємницька.                           

Нагадаємо, що в Україні, відповідно до різних нормативно-правових актів, діє понад 15 типів реєстраторів, які забезпечують реєстрацію різноманітних організацій, в тому числі й непідприємницьких.  Тобто перераховані юридичні особи, якщо не мали спеціальних законодавчих обмежень про заборону здійснення ними підприємницької діяльності, повинні були для отримання ліцензії реєструватися у виконавчих органах місцевого самоврядування або місцевих державних адміністраціях як суб’єкти підприємницької діяльності.

Список використаної  літератури:

1.     Кредісов В'ячеслав Анатолійович. Підприємництво в Україні: суть, типи та умови формування. — К. : Знання України, 2003. — 68с.

2.     Мале підприємництво в Україні (проблеми державної підтримки): Зб. наук. пр. / Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України / В.М. Селіванов (ред.). — К., 1999. — 106с.

3.      Селіванов А. М. Підприємництво в Україні як об'єкт моделювання та прогнозування / Науково- дослідний ін-т приватного права і підприємства Академії правових наук України. — К., 2001. — 171с.

4.     Економіка та підприємництво: Збірник наукових праць молодих вчених та аспірантів / Київський національний економічний університет.

5.     Кузнєцова І.С. Фінансова підтримка малого підприємництва. // Фінанси України. – 2001. - № 6.

Калькулятор расчета пеноблоков смотрите на этом ресурсе
Все о каркасном доме можно найти здесь http://stroidom-shop.ru
Как снять комнату в коммунальной квартире смотрите тут comintour.net

Comments: